УКР РУС  


 Головна > Цей день в історії > Цей день в історії  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 74 відвідувачів

Теги
Митрополит Володимир (Сабодан) Приїзд Патріарха Кирила в Україну діаспора українська християнська культура секти церковна журналістика молодь розкол в Україні Києво-Печерська Лавра монастирі та храми України іконопис вибори Мазепа Патріарх Алексій II УГКЦ Предстоятелі Помісних Церков Священний Синод УПЦ краєзнавство педагогіка Голодомор 1020-річчя Хрещення Русі комуністи та Церква церква і суспільство Церква і медицина автокефалія Вселенський Патріархат постать у Церкві Доброчинність Ющенко Католицька Церква церква та політика Президент Віктор Ющенко УПЦ КП Археологія та реставрація милосердя Церква і влада конфлікти забобони Церква і політика шляхи єднання






Рейтинг@Mail.ru






22 серпня 1918 року помер Іван Лучицький – дослідник, педагог та громадський діяч



«...якщо людина освічена, то вона отримала етичний розвиток, по можливості правильне поняття про зло і добро».

Федір Достоєвський

Історик і економіст, педагог і меценат, активний громадський діяч і політик - все це поєдналося в особі однієї людини - Лучицького Івана Васильовича. Серед багатьох його інтересів окремо виділяється аграрне питання та питання землеволодіння в Західній Європі та Росії. На цю тему вченим Іваном Лучицьким було написано ряд наукових робіт.

Іван Лучицький походив з Хмельниччини, з сім'ї вчителя. У 1866 році закінчив Київський університет святого Володимира, з 1877 року - його професор. Одночасно Іван Васильович викладав російську мову і географію в одній із київських гімназій. Отримавши наукове відрядження, впродовж двох років працював над архівними матеріалами у Франції, Італії, Німеччині і по поверненні захистив докторську дисертацію.
Відомий Іван Лучицький і як публіцист. За його редакцією виходили у російському перекладі історичні твори багатьох західних дослідників. За статтями до нього зверталися видавці енциклопедії Брокгауза і Єфрона. Активну участь Іван Лужицький приймав і в громадському житті. В 1907 його було обрано депутатом III Державної Думи від міста Києва. Він переселяється до Санкт-Петербурга, де одночасно займається педагогічною діяльністю, зокрема викладає на вищих жіночих курсах, в психоневрологічному інституті та на курсах Лесгафта.

Також Іван Лучицький був членом-кореспондентом Російської Академії Наук. Як історик, його ім'я було відоме не тільки в Росії, а й за її межами. Цікава річ: депутат парламенту Жан Жорес, історик Анрі Се, славіст Леже на засіданнях парламенту та академії наук заявляли, що все про земельні відносини середньовічної Франції їх співгромадяни можуть знати виключно завдяки іноземцеві - київському ученому Лучицькому.

Іван Васильович виховав плеяду видатних українських істориків-медієвістів - академіків і професорів, широко відомих за кордоном. Серед них - Д.Петрушевський, В.Піскорський, М.Молчановський, Є.Тарле та інші, праці яких перевидають в інших країнах донині. Є.Кивлицький, редактор «Київської старовини», та М.Василенко, другий президент ВУАН, вважали себе його учнями.

Окрім блискучого наукового мислення, Лучицький був обдарований чудовими здібностями архівіста, надзвичайною працьовитістю й азартом дослідника. Лучицького обрали членом багатьох наукових товариств Франції; де видавалися його праці. А недовірливі архівісти «знімали капелюха» перед київським колегою, довіряючи йому ключі від коштовних зібрань в архівах, де він пропадав із п'ятої години ранку до пізнього вечора.

В свою чергу, Іван Лучицький вніс значний вклад у бібліотечну скарбницю Києва. Він подарував Центральній бібліотеці дуже цінну колекцію, що налічувала понад 4000 видань, здебільшого з історії, серед яких було чимало раритетів.

Втім, окрім таланту науковця, Іван Лучицький мав напрочуд добре та милосердне серце. Зокрема, він став одним із організаторів Товариства письменності в Києві для освіти малозабезпеченого населення. Його членами були Терещенки, князь Трубецькой, професор Піскорський із дружиною, Марія Требинська та багато інших, в майбутньому відомих людей.
Але цим його милосердні справи не обмежились. Коли Росію охопив голод, Іван Васильович і В.Науменко, за безоплатної участі вітчизняних і закордонних діячів, видали «Киевский сборник в пользу пострадавших от неурожая» (1892 р.), кошти від продажу якого віддали голодуючим.

Наукова спадщина Лучицького є цінним матеріалом, який збагачує дослідників історичними знаннями, новими напрямами пошуків та імпульсами для розвитку наукової думки. Хоча науковий спадок вченого залишається маловивченим й дотепер, однак з впевненістю можна стверджувати - Іван Лучицький поклав своє життя не лише на вівтар науки, а й на вівтар служіння людям.