УКР РУС  


 Головна > Цей день в історії > Цей день в історії  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 70 відвідувачів

Теги
Церква і політика Митрополит Володимир (Сабодан) 1020-річчя Хрещення Русі Приїзд Патріарха Кирила в Україну монастирі та храми України Доброчинність церковна журналістика педагогіка іконопис секти вибори молодь шляхи єднання Голодомор українська християнська культура Вселенський Патріархат Патріарх Алексій II Церква і влада Президент Віктор Ющенко УПЦ КП комуністи та Церква Церква і медицина милосердя Католицька Церква забобони Києво-Печерська Лавра Археологія та реставрація розкол в Україні автокефалія Предстоятелі Помісних Церков діаспора постать у Церкві Мазепа УГКЦ Священний Синод УПЦ церква і суспільство краєзнавство конфлікти церква та політика Ющенко






Рейтинг@Mail.ru






29 серпня 1961 року помер Григорій Михайлович Тютюнник – український поет, письменник-прозаїк



Ніхто не пожне твердої слави від будь-якого мистецтва, коли працюватиме без насолоди й натхнення.

Григорій Сковорода

Він зробив значний внесок в розвиток української літератури, а прожив лише 41 рік. Його продовженням - своєрідним духовним безсмертям - став роман «Вир». Сьогодні відзначається 45-річний ювілей з дня смерті видатного українського письменника, поета Григорія Михайловича Тютюнника.

Ївга Федотівна, мати його, розповідала колись: «Писав, було, зі Львова: «Я вже, як журавель, стою на одній нозі і виглядаю на схід: чи скоро полечу на свій рідний край?». А як діждешся його, розказувала далі мати, то де вже надивитись на сина: або з машинкою подасться в ліс писати книгу, або на хутори гайне до людей приглядатись... А на початку літа 1961 року написав: «Як приїду, то буду відпочивати до самої зими, і не візьму з собою ні машинки, ні пера...» Я собі думала: не втерпиш, сину... Та не діждалась його: приїхала машина зі Львова і забрала проводжати Горю в останню дорогу...»

Батько Григорія Тютюнника був селянином, якого репресували, мати - учителькою. До 1935 року вчився Григорій у Шилівській семирічці, останні три роки - у Зіньківській середній школі № 1, яку закінчив 1938 року. Й одразу вступив на літфак Харківського університету.

Писати вірші Тютюнник почав ще в шкільні роки, а перша публікація з'явилась 1937 року в зіньківській райгазеті. 1940 року брав участь у конференції молодих письменників України. Вже тоді він друкувався в «Літературному журналі» та харківських газетах.

З початком війни Григорій у студентському батальйоні, в кривавому місиві біля Білої Церкви. Полон, утеча, знову полон і знову втеча... Уламок ворожої сталі засів у тілі невигойним болем на все недовге життя...

Після війни (в 1946 році) Тютюнник закінчує Харківський університет і їде до Львова викладачем української літератури до культосвітнього технікуму. 1947-го поселився у Кам'янці-Бузькій і протягом 10 років учителював у середній школі. Вірші, оповідання, нариси, написані в ці роки, друкуються в журналі «Радянський Львів» («Жовтень»). 1951 року в світ виходить перша збірка оповідань «Зорані межі», а в 1956-у - повість «Хмарка сонця не заступить». Це все ще були пошуки своєї теми і виваженого, точного слова. Він був великим працелюбом, і пошуки увінчались успіхом. 1960 року з'являється перша частина роману «Вир», який приніс йому славу. Друга частина вийшла посмертно - в 1962 році. Наступного року «Вир» було удостоєно Шевченківської премії. «Джерело «Виру» не зміліє, не замулиться, доки житиме література». А писав він його в рідній Шилівці, в хаті поблизу дороги на Зіньків (Полтавщина). Та материна хата є ще й тепер.

З 1956 року Григорій Михайлович працював у львівському журналі «Жовтень» (тепер «Дзвін»). Щоліта приїздив він у Шилівку до матері, тут по кілька місяців жив і писав свій основний твір життя. Тут шилівські люди входили яскравими образами в його роман. Письменник дуже любив рідні місця, річку Ташань, Радьківщину і Беєву гору, тобто місця, де живуть герої книги. Він казав друзям, що йому ніде так легко не пишеться, як у рідній Шилівці, котру назвав у романі «Вир» Троянівкою. За день до смерті розповідав у редакції «Жовтня» про план третьої книги роману і збирався писати її на Полтавщині.

Тютюнника поховано у Львові на Личаківському кладовищі. На могилі - погруддя письменника... Посмертно вийшли: збірка поезій «Журавлині ключі» (1963), повість «Буг шумить» (1965), «Твори у двох томах» (1970). Ім'я Г. М. Тютюнника присвоєно школі, в якій він навчався, у Шилівці. Там же є кімната-музей Григорія та його брата - Григора Тютюнників.

Він мав «...талант людяності. І вроджений, і вистражданий», - писав про нього молодший брат Григір. Справжній талант не дається без болю і муки, як і саме життя. А ще життя не дається без любові. Мало - бачити, мало - розуміти, треба любить, бо любов - то найвищий дар, який коли-небудь може отримати людина.