УКР РУС  


 Головна > Цей день в історії > Цей день в історії  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 64 відвідувачів

Теги
постать у Церкві шляхи єднання Києво-Печерська Лавра автокефалія Президент Віктор Ющенко краєзнавство забобони українська християнська культура церква та політика Археологія та реставрація церковна журналістика вибори Патріарх Алексій II комуністи та Церква 1020-річчя Хрещення Русі Митрополит Володимир (Сабодан) педагогіка молодь монастирі та храми України діаспора Ющенко Предстоятелі Помісних Церков Церква і політика УПЦ КП УГКЦ Церква і влада милосердя Вселенський Патріархат Католицька Церква Церква і медицина церква і суспільство Священний Синод УПЦ іконопис Приїзд Патріарха Кирила в Україну Голодомор конфлікти Мазепа секти розкол в Україні Доброчинність






Рейтинг@Mail.ru






15 вересня 1907 року помер Іван Карпович Карпенко-Карий



Він був одним із батьків новочасного українського театру, визначним артистом та при тім великим драматургом, якому рівного не має наша література
І.Франко

Видатний драматург, актор, режисер, один із основоположників українського професіонального театру, Іван Карпович Тобілевич належить до тих славних діячів вітчизняної культури, якими пишається наш народ. Продовжуючи традиції Тараса Шевченка, він відіграв велику роль у розвитку ідей реалізму, відродженні української літератури й театрального мистецтва.

Він походив з родини збіднілого дворянина, тому з юних літ малому Івану довелось заробляти собі на хліб, хоч душа його нестримно тягнулась до освіти і мистецтва. Потяг до духовного, що перш за все яскраво виражене в народності і релігійному відчутті народу вимушував його придивлятись до простого люду, проникати в особливості народного життя у всіх місцях куди б не направляла його Божа воля. Майже два десятиліття забрала в Івана Тобілевича служба в різних канцеляріях - від писарчука до секретаря міської поліцейської управи. Перед його очима розгортались драматичні сторінки життя представників різних верств народу. Завдяки самоосвіті Іван Тобілевич увібрав у себе визначні твори європейської літератури, соціології, філософії. І все це спонукало його, щедро обдарованого природою, до самовияву.

З вісімнадцяти років Іван Тобілевич - учасник аматорських драматичних гуртків. Отримав визнання як актор, режисер, пройшов школу керівника трупи. За перо І. Карпенко-Карий береться зрілою людиною, переживши втрату дружини і сина. За участь у нелегальному гуртку його засилають на три роки у Новочеркаськ, де він, відірваний від свого звичного середовища, написав п'єси "Бурлака", "Безталанна", "Наймичка" та ін. З кожним роком п'єси І. Карпенка-Карого завойовували все більшу популярність, деяким з них судилось надовго залишитись у золотому фонді українського театру.

Повернувшись із заслання, І. Карпенко-Карий опинився у бурхливому вирі театрального життя. У складі мандрівних труп об'їздив всю Україну, не раз він показував свій акторський і режисерський хист на кримській землі. Особливою віхою для ялтинського глядача стали гастролі трупи Садовського. Цілий місяць Карпенко-Карий фактично був неофіційним режисером майже 30 вистав і водночас блискуче виконував провідні ролі. Третину репертуару становили п'єси власне І. Карпенка-Карого: "Мартин Боруля", "Паливода", "Безталанна", "Сто тисяч", "Бондарівна", "Чумаки", "Лиха іскра". Невідомий рецензент у своєму дописі до "Кримського кур'єру" відзначав: "Одним из лучших авторов малорусской драмы справедливо считаем г. Карпенко-Карого. Почтенный автор - глубокий знаток малорусского народного быта, и его бытовые картины народной жизни, помимо правдивости, очень типичны и художественны. К наиболее удачным в этом смысле относятся "Чумаки"...".

На схилі літ драматург занедужав. На лікування, за порадами лікарів, приїжджав до Криму. На жаль, лікування не надало очікуваного полегшення, ревматизм спричинив ускладнення. Покинувши Ялту, Карпенко-Карий вимушений був їхати за кордон, щоб звернутись до німецьких лікарів. 15 вересня 1907 року, в Берліні, він закінчив свій земний шлях. Але творчість Карпенка-Карого продовжувала жити своїм окремим життям. П'єси визначного українського драматурга і надалі хвилювали серця глядачів, торуючи шлях у майбуття. Важко було уявити собі репертуар будь-якої тогочасної української трупи без творів Тобілевича.

Сьогодні можна з упевненістю сказати, що драматургія І. Карпенка-Карого своєрідно підсумувала майже столітній розвиток української драматургії, піднявши її на новий рівень. Вражаючи тематичним і жанровим багатством, вона у своїй цілісності являє собою різноманітну картину життя України протягом століть. В художній розробці історичного чи фольклорного матеріалу далекого минулого досить відчутним є зв'язок з тогочасними життєвими проблемами. Твори Карпенка-Карого багатьма своїми елементами увійшли до ідейно-естетичного контексту нової європейської драми.