УКР РУС  


 Головна > Цей день в історії > Цей день в історії  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 133 відвідувачів

Теги
постать у Церкві молодь забобони Президент Віктор Ющенко краєзнавство Приїзд Патріарха Кирила в Україну 1020-річчя Хрещення Русі Митрополит Володимир (Сабодан) діаспора Церква і політика Церква і влада церква та політика Києво-Печерська Лавра Патріарх Алексій II шляхи єднання Доброчинність українська християнська культура Католицька Церква Ющенко розкол в Україні милосердя Голодомор УПЦ КП УГКЦ Церква і медицина іконопис вибори Предстоятелі Помісних Церков церква і суспільство автокефалія секти монастирі та храми України Священний Синод УПЦ церковна журналістика Вселенський Патріархат Археологія та реставрація конфлікти Мазепа комуністи та Церква педагогіка






Рейтинг@Mail.ru






15 серпня – пам’ять преподобного Іоанна Посника, патріарха Царградського



Хвороба є ніби нагадуванням нам від Господа про нашу страшнішу біду - ураження гріхом нашої душі.

Микола Пєстов

 

Світ, що нас оточує, живе згідно з певними фізичними законами. Якщо порушується той чи інший закон, це може призвести до жахливих наслідків або навіть катаклізмів. Людина, наприклад, не може не рахуватися із законом земного тяжіння: якщо вона стрибне з високої будівлі, то неминуче загине. Також людина може нашкодити своєму фізичному здоров'ю, набути якоїсь хвороби, якщо не буде дотримуватися певних правил.

«Якщо хочеш осягнути духовний світ, перенеси закони світу матеріального на світ духовний - і не помилишся» - говорить святитель Василій Великий. Із цього логічно випливає, що порушення законів духовного світу, як і законів фізичних, тягне за собою гіркі наслідки. Таким порушенням є гріх людини.

Святі Отці Церкви стверджують, що перший гріх Адама став страшною трагедією і для людства, і для всього всесвіту. Втім, не менш страшні наслідки несе особистий гріх кожної людини. Він є хворобою і калічить душу людини, як тіло калічить фізична хвороба. З цього випливає, що грішника, насамперед, треба не карати, а лікувати. Яким чином? Через таїнство покаяння. В одній з молитов цього чину людина, яка кається, порівнюється з пацієнтом, який прийшов до лікарні. Різниця полягає тільки в тому, що для грішника лікарем є сам Христос. Від того, наскільки повно людина розкриє перед Ним історію своєї духовної хвороби, залежить духовне зцілення.

Питання покаяння досліджував преподобний Іоанн Посник, патріарх Цареградський, пам'ять якого сьогодні вшановує Православна Церква.

Святий Іоанн IV Посник, Патріарх Константинопольський (582 - 595), відомий у Православній Церкві як укладач Покаянного номоканону (єпітимійника), який дійшов до нас у декількох різних редакціях. Це - повчання духівникам, як приймати таємну сповідь. Якщо до Іоанна Посника в церковному вжитку практикувалася відкрита сповідь, коли людина привселюдно сповідувала свої гріхи, то своїм номоканоном преподобний Іоанн вводить лише сповідь таємну. На його думку, добровільна сповідь таємних, невідомих світу гріхів уже свідчить про готовність грішника примиритися з Богом і своєю совістю. При цьому патріарх точніше визначає характер єпітімій - церковного покарання, яке преподобний Іоанн вважає ліками: строгий піст, щоденне звершення встановленого числа земних молитовних поклонів, роздача милостині. Терміни єпітимій визначаються духівником. Головна думка номоканона, складеного святим Патріархом, полягає в призначенні єпітимій не тільки в міру гріхів, але в мірі, доступній для тих, хто кається. Також святий вважав, що покаяння слід оцінювати не за тривалістю «покарання», а в міру його переживання грішником, який кається, за його духовним станом. Іншими словами, до кожного грішника, як і до хворого фізичною хворобою, має бути індивідуальний підхід у лікуванні.

Вклад патріарха Іоанна Посника в розвиток християнської школи покаяння є неоціненним. Сам великий подвижник, він намагався якнайбільше удосконалити духовну науку покаяння, яке Отці Церкви називали другим хрещення. Адже сльозами покаяння, як і Хрещенням, людина змиває духовну скверну і стає чистою.