УКР РУС  


 Головна > Цей день в історії > Цей день в історії  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 218 відвідувачів

Теги
церква та політика Президент Віктор Ющенко українська християнська культура Археологія та реставрація Церква і політика Мазепа шляхи єднання церква і суспільство Предстоятелі Помісних Церков автокефалія постать у Церкві Церква і влада Ющенко педагогіка Вселенський Патріархат церковна журналістика Церква і медицина забобони 1020-річчя Хрещення Русі УПЦ КП конфлікти УГКЦ Митрополит Володимир (Сабодан) Приїзд Патріарха Кирила в Україну краєзнавство молодь розкол в Україні милосердя діаспора Голодомор монастирі та храми України секти Патріарх Алексій II іконопис Католицька Церква вибори Доброчинність Священний Синод УПЦ комуністи та Церква Києво-Печерська Лавра






Рейтинг@Mail.ru






18 вересня 1956 року помер Свєнцицький Іларіон Семенович, музеєзнавець і мистецтвознавець



Кожний архітвір найкращого митця належить до вічних скарбів духа людського
І. Свєнцицький

Багато сил та енергії він присвятив дослідженню літератури та культури південно-слов'янських народів. Упродовж 1944-1950 років він очолював кафедру слов'янського мовознавства Львівського національного університету ім. Івана Франка, але найважливішою справою свого життя вважав музеєзнавство. Український мистецтвознавець, філолог Іларіон Семенович Свєнцицький вніс неоцінений внесок в українську культуру. Проте вже одна його справа - організація художнього (Національного) музею у Львові обезсмертила його ім'я.

Знаменним у житті Свенцицького став 1905 рік. В лютому митрополит Галицький Андрей Шептицький запрошує Іларіона Семеновича для впорядкування і систематизації своєї багатої колекції рукописів і стародруків. Цінна збірка стала тим благодатним ґрунтом, на якому того ж таки 1905-го заснували "Церковний музей у Львові". По мірі зростання чисельності експонатів музею, почав змінюватись і її характер. Адже нові надбання експозиції розповідали людям про високу духовність церковного мистецтва. З 1909 року за новим музеєм утверджується назва Національний музей у Львові.

Стоячи біля витоків національної скарбниці, І. Свєнцицький був невтомним і палким пропагандистом українського мистецтва. На початку ХХ століття з-під його пера з'являються численні брошури, статті, замітки, в яких молодий учений закликав зберегти культурні надбання попередніх поколінь, а про "всяку старовину та музейну річ повідомляти управу музею".
«Гуцульська писана братка - невідступна товаришка пастуха на чорногорській полонині, звичайний пістинський горшок, яворівська дитяча забавка, бойківська свитка і сорочка, майстерна золотарська робота незвісного міщанина 18 ст., численні ікони наших церков і церковні книги, і кожний архітвір найкращого митця - все це належить до вічних скарбів духа людського» - писав І. Свєнцицький.

Важливим напрямком діяльності музейної установи стала виставкова робота, яка розпочалася в Національному музеї у 1914 року відкриттям невеликої за обсягом ювілейної виставки, присвяченої 100-річчю від дня народження Т. Г. Шевченка. За 20 років у Національному музеї влаштували 57 періодичних виставок, які були присвячені новітньому письменству України, національно-історичним темам, давній книзі України, народному мистецтву, давньому і новітньому мистецтву. Поряд із творами українських художників презентували роботи французьких, італійських, бельгійських митців. Звичайно, такі виставки сприяли мистецьким контактам, знайомили українських митців із модерними течіями європейського мистецтва, збагачували новими ідеями. І в цьому чимала заслуга І. Свєнцицького, який був організатором цих виставок. Дослідник стародавньої української книги та іконопису турбувався про належну презентацію українського мистецтва, мріяв про створення Галереї новітнього українського мистецтва.
"Коли музейна галерея прокормить хоча б одного митця на рік придбанням його творів, то безперечно вона буде одною з кращих у світі: бо в нас митці є, але немає в них умов для серйозної творчості", - писав І. Свєнцицький. І в цих словах не тільки вболівання за долю митця, але й за активну співпрацю митців та всієї суспільності з "найбільшою скарбницею свого культурно-національного життя".

На схилі віку науковця чекали важкі випробування: арешт і заслання дочки Віри, яка була його соратником і надійним помічником у музейній праці, звільнення з посади директора Національного музею. Ще раніше, за час його відсутності (перебував на лікуванні), відповідальні працівники обкому партії жорстоко знищили близько двох із половиною тисяч творів знаменитих українських митців з яскраво вираженим звучанням національної тематики зі збірки Національного музею у Львові.

Але Іларіон Семенович мужньо пройшов всі випробування долі й до кінця життя чесно виконував свій обов'язок громадянина, патріота, вченого, відданого високій національній ідеї, який збагатив і сприяв розвитку українського музеєзнавства та мистецтвознавства.