УКР РУС  


 Головна > Цей день в історії > Цей день в історії  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 62 відвідувачів

Теги
шляхи єднання Митрополит Володимир (Сабодан) УПЦ КП Церква і медицина забобони Мазепа діаспора розкол в Україні 1020-річчя Хрещення Русі Доброчинність постать у Церкві монастирі та храми України краєзнавство церква і суспільство Церква і влада Церква і політика Археологія та реставрація комуністи та Церква вибори молодь іконопис УГКЦ Голодомор секти Католицька Церква милосердя конфлікти Президент Віктор Ющенко українська християнська культура Патріарх Алексій II автокефалія церковна журналістика педагогіка Вселенський Патріархат Києво-Печерська Лавра Священний Синод УПЦ Приїзд Патріарха Кирила в Україну церква та політика Предстоятелі Помісних Церков Ющенко






Рейтинг@Mail.ru






20 вересня 1941 року помер Кирпонос Михайло Петрович, військовий діяч



Боже, Ти заповідав і нам покладати душі свої за друзів наших і за ближніх наших
Із молитви перед боєм

На світанку 22 червня 1941 року німецька авіація бомбардувала Київ. У планах військового командування йому відводилось особливе місце і не тільки як столиці України, а перш за все як колисці Православної культури, з якої починалась державність Русі. Проте місто не хотіло вірити, що на цю землю стане ворожий чобіт і стало фортецею, яка загальмувала переможний настрій ворогів. Операція із захисту Києва стала однією з найтриваліших у Великій Вітчизняній війні. І в тому, що план взяття Києва з ходу був зірваний, - заслуга військ на чолі з Михайлом Кирпоносом.
Кирпонос став командуючим Київським особливим військовим округом у лютому 41-го. Як воєначальника його високо цінували в наркоматі оборони. «З Михайлом Петровичем Кирпоносом мені не довелося працювати разом, але, за відгуками товаришів по службі, це був досвідчений загальновійськовий командир», - зазначав Г.Жуков.

З червня 1940 року до переходу в Київ Кирпонос командував військами Ленінградського військового округу. Прийнявши Київський особливий військовий округ, Михайло Петрович, за оцінками начштабу М.Пуркаєва і члена військової ради М.Бурмістенка, був невтомний, діяльний, вникав у всі деталі управління військами, відчуваючи, що війна насувається. Він не засиджувався в штабі, постійно інспектуючи військові частини та заводи, де готувалося озброєння і спорядження на випадок війни.

З початку війни М.Кирпоносу доводилося діяти в надзвичайно складних умовах. Директива з Москви про приведення військ у повну бойову готовність надійшла в округ, коли вже гриміла війна. Але з'єднання не були виведені в райони зосередження по західному кордону, відбувалося переформування деяких із них, оснащення новою зброєю, особливо танками і сучасними літаками.
Війська фронту на чолі з Кирпоносом, попри серйозні невдачі і вимушений відступ, виснажили противника, підірвали його наступальні можливості. Їх стійкість та мужність у ті дні фактично визначили результат битви під Москвою. Г.Жуков високо оцінював полководницьке мистецтво Кирпоноса у відбитті фашистської агресії, особливо ефективне використання механізованих корпусів проти противника й організацію контрудару.

«Ніч на 18 вересня була, мабуть, найтяжчою в житті Кирпоноса, - зазначив начальник оперативного відділу штабу фронту І.Баграмян. - Він розумів безвихідь становища і думав лише про те, як уберегти війська, що опинилися в оточенні. Його, вольового, рішучого воєначальника, турбувало, чи дійшов до командармів, комкорів його наказ про відведення військ. Та й у ці тяжкі хвилини він був діяльний, зосереджений».

20 вересня в нерівному бою М.Кирпонос був убитий зі зброєю в руках. Свідками загибелі командувача були його ад'ютант майор Гнєнний та порученець члена військової ради майор Жадовський. Вони зняли з Кирпоноса Золоту зірку Героя, забрали документи і невідправлені листи, поглибили окопчик біля бруствера, в якому він заряджав свій пістолет для атаки, і поховали тіло.
Михайло Петрович віддав своє життя захищаючи свою Вітчизну та рідних і близьких людей. Сьогодні пам'ятник цій мужній людині стоїть на місці, де проходила остання лінія оборони міста Києва. Тут загинуло понад сто тисяч захисників нашої рідної землі. А вдячні нащадки пам'ятають подвиги своїх дідів і прадідів вшановуючи їх пам'ять.