УКР РУС  


 Головна > Цей день в історії > Цей день в історії  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 66 відвідувачів

Теги
розкол в Україні іконопис Церква і політика комуністи та Церква шляхи єднання милосердя 1020-річчя Хрещення Русі Предстоятелі Помісних Церков церква і суспільство діаспора Вселенський Патріархат педагогіка автокефалія секти Археологія та реставрація Мазепа Митрополит Володимир (Сабодан) молодь краєзнавство церква та політика монастирі та храми України Доброчинність Приїзд Патріарха Кирила в Україну постать у Церкві Католицька Церква Церква і влада конфлікти Патріарх Алексій II українська християнська культура вибори забобони УПЦ КП Голодомор Президент Віктор Ющенко церковна журналістика Києво-Печерська Лавра Церква і медицина УГКЦ Ющенко Священний Синод УПЦ






Рейтинг@Mail.ru






20 вересня 1941 року помер Кирпонос Михайло Петрович, військовий діяч



Боже, Ти заповідав і нам покладати душі свої за друзів наших і за ближніх наших
Із молитви перед боєм

На світанку 22 червня 1941 року німецька авіація бомбардувала Київ. У планах військового командування йому відводилось особливе місце і не тільки як столиці України, а перш за все як колисці Православної культури, з якої починалась державність Русі. Проте місто не хотіло вірити, що на цю землю стане ворожий чобіт і стало фортецею, яка загальмувала переможний настрій ворогів. Операція із захисту Києва стала однією з найтриваліших у Великій Вітчизняній війні. І в тому, що план взяття Києва з ходу був зірваний, - заслуга військ на чолі з Михайлом Кирпоносом.
Кирпонос став командуючим Київським особливим військовим округом у лютому 41-го. Як воєначальника його високо цінували в наркоматі оборони. «З Михайлом Петровичем Кирпоносом мені не довелося працювати разом, але, за відгуками товаришів по службі, це був досвідчений загальновійськовий командир», - зазначав Г.Жуков.

З червня 1940 року до переходу в Київ Кирпонос командував військами Ленінградського військового округу. Прийнявши Київський особливий військовий округ, Михайло Петрович, за оцінками начштабу М.Пуркаєва і члена військової ради М.Бурмістенка, був невтомний, діяльний, вникав у всі деталі управління військами, відчуваючи, що війна насувається. Він не засиджувався в штабі, постійно інспектуючи військові частини та заводи, де готувалося озброєння і спорядження на випадок війни.

З початку війни М.Кирпоносу доводилося діяти в надзвичайно складних умовах. Директива з Москви про приведення військ у повну бойову готовність надійшла в округ, коли вже гриміла війна. Але з'єднання не були виведені в райони зосередження по західному кордону, відбувалося переформування деяких із них, оснащення новою зброєю, особливо танками і сучасними літаками.
Війська фронту на чолі з Кирпоносом, попри серйозні невдачі і вимушений відступ, виснажили противника, підірвали його наступальні можливості. Їх стійкість та мужність у ті дні фактично визначили результат битви під Москвою. Г.Жуков високо оцінював полководницьке мистецтво Кирпоноса у відбитті фашистської агресії, особливо ефективне використання механізованих корпусів проти противника й організацію контрудару.

«Ніч на 18 вересня була, мабуть, найтяжчою в житті Кирпоноса, - зазначив начальник оперативного відділу штабу фронту І.Баграмян. - Він розумів безвихідь становища і думав лише про те, як уберегти війська, що опинилися в оточенні. Його, вольового, рішучого воєначальника, турбувало, чи дійшов до командармів, комкорів його наказ про відведення військ. Та й у ці тяжкі хвилини він був діяльний, зосереджений».

20 вересня в нерівному бою М.Кирпонос був убитий зі зброєю в руках. Свідками загибелі командувача були його ад'ютант майор Гнєнний та порученець члена військової ради майор Жадовський. Вони зняли з Кирпоноса Золоту зірку Героя, забрали документи і невідправлені листи, поглибили окопчик біля бруствера, в якому він заряджав свій пістолет для атаки, і поховали тіло.
Михайло Петрович віддав своє життя захищаючи свою Вітчизну та рідних і близьких людей. Сьогодні пам'ятник цій мужній людині стоїть на місці, де проходила остання лінія оборони міста Києва. Тут загинуло понад сто тисяч захисників нашої рідної землі. А вдячні нащадки пам'ятають подвиги своїх дідів і прадідів вшановуючи їх пам'ять.