УКР РУС  


 Головна > Цей день в історії > Цей день в історії  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 69 відвідувачів

Теги
Предстоятелі Помісних Церков конфлікти Голодомор автокефалія Патріарх Алексій II Ющенко краєзнавство церква та політика монастирі та храми України шляхи єднання молодь Католицька Церква секти вибори Президент Віктор Ющенко УГКЦ Священний Синод УПЦ розкол в Україні Приїзд Патріарха Кирила в Україну Митрополит Володимир (Сабодан) іконопис постать у Церкві милосердя церква і суспільство українська християнська культура Археологія та реставрація церковна журналістика діаспора педагогіка 1020-річчя Хрещення Русі Церква і влада забобони Києво-Печерська Лавра Мазепа УПЦ КП Доброчинність Церква і політика Церква і медицина Вселенський Патріархат комуністи та Церква






Рейтинг@Mail.ru






21 вересня 1944 року помер Кошиць Олександр Антонович, композитор, диригент



Пісні для Вкраїни - все: і поезія, і історія, і батьківська могила. Хто не заглянув у них глибоко, той нічого не буде знати про минуле цього розкішного краю

Микола Гоголь

Цей край подарував світові великого Тараса Шевченка, славного Івана Нечуя-Левицького. Звідси родом був і він - геніальний диригент, видатний композитор, учений-етнограф, талановитий педагог, засновник й керівник Української республіканської капели - Олександр Антонович Кошиць. Його ім'я, як і більшість з тих, хто за радянських часів опинився за кордоном, десятки років на Батьківщині було під суворою забороною. Твори композитора, чудові обробки народних пісень, тривалий час не виконувалися, а якщо і звучали, то справжнє прізвище автора замовчувалося.

... Олександр Антонович отримавши вчену ступінь кандидата богослов'я, поїхав до Ставрополя, де працював спочатку вчителем Духовної жіночої семінарії, а потім - викладачем історії в Учительському інституті. У Ставрополі, уряд кубанських козаків запропонував йому здійснити поїздку по станицях Кубані з метою записати якомога більше народних пісень. На превеликий жаль, зошити з зібраним матеріалом, за які автор був удостоєний Золотої медалі на етнографічній і господарській виставці Кубані, невдовзі безслідно зникли. Повернувшись до Києва, Олександр Кошиць, відчуваючи великий потяг до музики, зокрема до композиції, влаштовується на роботу до Музично-драматичного інституту Миколи Лисенка. Згодом він очолює товариство "Боян", засноване Миколою Лисенком. А з 1909 року Кошиць керує хором студентів Київського університету святого Володимира, з яким об'їздив чи не всю Україну, виступав і в Москві. Через два роки Олександр Кошиць - диригент театру Миколи Садовського, де ставить опери, низку оперет і пише музику до п'єс. З 1916 року Олександр Кошиць працює диригентом Київської опери, а вже через рік Центральна Рада обирає його музичним представником Театрального і Музичного Комітету, який пізніше було перетворено в Музичний відділ Міністерства освіти України, а Кошиця призначено його головою. У 1919 році, за дорученням Голови Директорії та Міністерства освіти УНР, Олександр Кошиць терміново організовує Українську республіканську капелу. Цей творчий колектив виїжджає у велике гастрольне турне по країнах Європи, а потім - Північної та Південної Америки. За словами ініціатора створення цього колективу, щоб показати світовій громадськості красу і духовність української держави. Свою місію Олександр Кошиць і керований ним хор виконали з честю.

Після більшовицької окупації цей чудовий колектив припинив своє існування. Олександр Кошиць оселився неподалік Нью-Йорка, де керував різними хорами, а головне - писав свої духовні та світські твори, створював обробки народних пісень. Фірма "Вітмарк і син" видала з англійським текстом сорок дві українські народні пісні в обробці Олександра Кошиця, і вони розійшлися мільйонами примірників. Про характер творчої діяльності Олександра Кошиця за кордоном найяскравіше розповідають рецензії та власні нотатки митця, де він ретельно записував найважливіші події, факти, прізвища людей, назви країн і міст, у яких довелося побувати з концертними виступами.

"Як ми не шануємо наших великих хорів, але рівного цьому не маємо. З хором і в хорі живе його диригент Олександр Кошиць. Це, власне, не диригент у загальноприйнятому значенні цього слова, він є справжній чарівник" (Берлін).

"...Ми були сповнені гордості за те, що слов'яни мають чим похвалитися перед світом: турне Шаляпіна, Російський Великий театр і Український національний хор відкрили Америці велику скарбницю слов'янської культури. Але Український хор з цього погляду робить найбільшу послугу насамперед тому, що репрезентує хорове мистецтво, в якому українці визнані найвищими, а по-друге - що знайомить світ з великими оригінальними цінностями української національної музики, яка не тільки може рівнятись, але без сумніву перевищує найкращі народні витвори Заходу...(Пітсбург, США).

У спогадах Олександр Кошиць із великим болем у серці говорив про тяжкі випробування, що переживав він разом із капелою у часи вигнання. Не дивлячись на відсутність будь-якої матеріальної і моральної підтримки, на проблеми політичного і побутового плану, в середині самого колективу, Український хор упевнено лунав у концертних залах багатьох країн світу, завойовуючи магічною силою нашої пісні серця мільйонів слухачів.

...Коли Україна конала в муках, наша велика чарівниця пісня, пісня благовісниця на повний голос лунала над світом у виконанні Українського національного хору під орудою Олександра Кошиця. Вона несла людям радість пізнання нового, невідомого для них хорового мистецтва та його геніального творця - українського народу, а відтак і самої новонародженої держави України, існування якої сотні років було покрите мороком невідомості.

Як бачимо, Олександр Кошиць прийшов у мистецтво з високою місією власного буття на землі - робити світ і людей не тільки кращими, добрішими, а й сіяти зерна правди про свою прадавню і разом з тим молоду Вітчизну. Він прийшов, щоб назавжди залишитись в нім, у пам'яті сучасників і наступних поколінь.