УКР РУС  


 Головна > Цей день в історії > Цей день в історії  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 135 відвідувачів

Теги
Митрополит Володимир (Сабодан) УГКЦ Церква і влада секти Вселенський Патріархат молодь Церква і медицина Києво-Печерська Лавра Католицька Церква комуністи та Церква розкол в Україні Археологія та реставрація іконопис краєзнавство діаспора постать у Церкві Патріарх Алексій II Ющенко монастирі та храми України 1020-річчя Хрещення Русі церковна журналістика Приїзд Патріарха Кирила в Україну конфлікти Мазепа милосердя Президент Віктор Ющенко Священний Синод УПЦ забобони Голодомор педагогіка шляхи єднання церква та політика автокефалія Доброчинність церква і суспільство Предстоятелі Помісних Церков Церква і політика українська християнська культура УПЦ КП вибори






Рейтинг@Mail.ru






21 вересня 1944 року помер Кошиць Олександр Антонович, композитор, диригент



Пісні для Вкраїни - все: і поезія, і історія, і батьківська могила. Хто не заглянув у них глибоко, той нічого не буде знати про минуле цього розкішного краю

Микола Гоголь

Цей край подарував світові великого Тараса Шевченка, славного Івана Нечуя-Левицького. Звідси родом був і він - геніальний диригент, видатний композитор, учений-етнограф, талановитий педагог, засновник й керівник Української республіканської капели - Олександр Антонович Кошиць. Його ім'я, як і більшість з тих, хто за радянських часів опинився за кордоном, десятки років на Батьківщині було під суворою забороною. Твори композитора, чудові обробки народних пісень, тривалий час не виконувалися, а якщо і звучали, то справжнє прізвище автора замовчувалося.

... Олександр Антонович отримавши вчену ступінь кандидата богослов'я, поїхав до Ставрополя, де працював спочатку вчителем Духовної жіночої семінарії, а потім - викладачем історії в Учительському інституті. У Ставрополі, уряд кубанських козаків запропонував йому здійснити поїздку по станицях Кубані з метою записати якомога більше народних пісень. На превеликий жаль, зошити з зібраним матеріалом, за які автор був удостоєний Золотої медалі на етнографічній і господарській виставці Кубані, невдовзі безслідно зникли. Повернувшись до Києва, Олександр Кошиць, відчуваючи великий потяг до музики, зокрема до композиції, влаштовується на роботу до Музично-драматичного інституту Миколи Лисенка. Згодом він очолює товариство "Боян", засноване Миколою Лисенком. А з 1909 року Кошиць керує хором студентів Київського університету святого Володимира, з яким об'їздив чи не всю Україну, виступав і в Москві. Через два роки Олександр Кошиць - диригент театру Миколи Садовського, де ставить опери, низку оперет і пише музику до п'єс. З 1916 року Олександр Кошиць працює диригентом Київської опери, а вже через рік Центральна Рада обирає його музичним представником Театрального і Музичного Комітету, який пізніше було перетворено в Музичний відділ Міністерства освіти України, а Кошиця призначено його головою. У 1919 році, за дорученням Голови Директорії та Міністерства освіти УНР, Олександр Кошиць терміново організовує Українську республіканську капелу. Цей творчий колектив виїжджає у велике гастрольне турне по країнах Європи, а потім - Північної та Південної Америки. За словами ініціатора створення цього колективу, щоб показати світовій громадськості красу і духовність української держави. Свою місію Олександр Кошиць і керований ним хор виконали з честю.

Після більшовицької окупації цей чудовий колектив припинив своє існування. Олександр Кошиць оселився неподалік Нью-Йорка, де керував різними хорами, а головне - писав свої духовні та світські твори, створював обробки народних пісень. Фірма "Вітмарк і син" видала з англійським текстом сорок дві українські народні пісні в обробці Олександра Кошиця, і вони розійшлися мільйонами примірників. Про характер творчої діяльності Олександра Кошиця за кордоном найяскравіше розповідають рецензії та власні нотатки митця, де він ретельно записував найважливіші події, факти, прізвища людей, назви країн і міст, у яких довелося побувати з концертними виступами.

"Як ми не шануємо наших великих хорів, але рівного цьому не маємо. З хором і в хорі живе його диригент Олександр Кошиць. Це, власне, не диригент у загальноприйнятому значенні цього слова, він є справжній чарівник" (Берлін).

"...Ми були сповнені гордості за те, що слов'яни мають чим похвалитися перед світом: турне Шаляпіна, Російський Великий театр і Український національний хор відкрили Америці велику скарбницю слов'янської культури. Але Український хор з цього погляду робить найбільшу послугу насамперед тому, що репрезентує хорове мистецтво, в якому українці визнані найвищими, а по-друге - що знайомить світ з великими оригінальними цінностями української національної музики, яка не тільки може рівнятись, але без сумніву перевищує найкращі народні витвори Заходу...(Пітсбург, США).

У спогадах Олександр Кошиць із великим болем у серці говорив про тяжкі випробування, що переживав він разом із капелою у часи вигнання. Не дивлячись на відсутність будь-якої матеріальної і моральної підтримки, на проблеми політичного і побутового плану, в середині самого колективу, Український хор упевнено лунав у концертних залах багатьох країн світу, завойовуючи магічною силою нашої пісні серця мільйонів слухачів.

...Коли Україна конала в муках, наша велика чарівниця пісня, пісня благовісниця на повний голос лунала над світом у виконанні Українського національного хору під орудою Олександра Кошиця. Вона несла людям радість пізнання нового, невідомого для них хорового мистецтва та його геніального творця - українського народу, а відтак і самої новонародженої держави України, існування якої сотні років було покрите мороком невідомості.

Як бачимо, Олександр Кошиць прийшов у мистецтво з високою місією власного буття на землі - робити світ і людей не тільки кращими, добрішими, а й сіяти зерна правди про свою прадавню і разом з тим молоду Вітчизну. Він прийшов, щоб назавжди залишитись в нім, у пам'яті сучасників і наступних поколінь.