УКР РУС  


 Головна > Цей день в історії > Цей день в історії  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 50 відвідувачів

Теги
милосердя Ющенко монастирі та храми України Патріарх Алексій II іконопис Священний Синод УПЦ церква і суспільство Мазепа забобони комуністи та Церква краєзнавство діаспора Церква і політика Доброчинність церковна журналістика Митрополит Володимир (Сабодан) розкол в Україні українська християнська культура Приїзд Патріарха Кирила в Україну Президент Віктор Ющенко Києво-Печерська Лавра УГКЦ церква та політика 1020-річчя Хрещення Русі УПЦ КП Церква і влада автокефалія Предстоятелі Помісних Церков молодь педагогіка Церква і медицина шляхи єднання Вселенський Патріархат Археологія та реставрація конфлікти Католицька Церква секти постать у Церкві вибори Голодомор






Рейтинг@Mail.ru






22 вересня 1832 року народився Ніщинський Петро Іванович, український композитор, поет, перекладач



Музика - це мова, що не потребує перекладу, бо звертається до душі

Бертольд Ауербах

«Закувала та славна зозуля»... чудова, зворушлива, улюблена пісня багатьох... Уперше вона, ця славна зозуля, витворена уявою українського композитора і поета - перекладача Петра Івановича Ніщинського, подала голос більше ста років тому, коли аматори єлисаветградського артистичного гуртка та Ремісничо-грамотного училища виконали музичну картину з народного життя "Вечорниці', написану до драми Т.Г. Шевченка "Назар Стодоля". Невдовзі один з фрагментів «Вечорниць» - чоловічий хор "Закувала та сива зозуля» - зазвучав і окремо, викликаючи у слухачів глибокі, хвилюючі роздуми про народ і його невичерпні духовні сили.

Ця пісня стала творчою вершиною Петра Ніщинського, але шлях до неї випав довгий і нелегкий. Цей шлях розпочався від села Неменка на Вінниччині, де народився майбутній композитор. Потім було навчання в Києво-Софійському, а згодом Києво-Подільському духовних училищах, коли юний Петро Ніщинський, студіюючи поряд з іншими й музично-теоретичні предмети, здобув славу голосистого співака. Вокальні здібності вісімнадцятирічного семінариста привернули увагу Київського архімандрита Антоніна. У 1850 році будучи призначеним настоятелем польської церкви в Афінах, він для підсилення церковного хору, викликає туди молодого талановитого співака. Перебування в Афінах було значною подією в житті Петра Івановича. Тут він закінчив філологічний і богословський факультети університету і захистив дисертацію на ступінь магістра наук.

Згодом Петро влаштувався викладачем грецької мови в Афінській гімназії, а в 1857 році молодим майстром наук пішов у відставку і повернувся на батьківщину. Невдовзі сім'я Ніщинських переїхала до Одеси. Тут він зайнявся громадською і педагогічною діяльністю, багато уваги приділяв літературі і науковій роботі, але найбільше - музичній діяльності. Оригінальні твори ставлять його в ряд кращих композиторів України XIX ст.

Петро Ніщинський глибоко любив життя, свій народ, українську народну творчість, мелодії і слово, що давали йому натхнення для власної творчості. Він прагне збагатити народну пісню новими художніми образами і мелодіями і досягає цього талантом і невтомною працею. Звертаючись до історії народу, історії запорізького козацтва, він присвячує цій темі талановиті обробки пісень "Козак Софрон'', "Ой, гук, мати, гук", "Байда".
Крім обробок народних пісень та створення оригінальних хорів, Петро Іванович пише і пісні-романси "Дівчинонько-голубонько". "У діброві чорна галка", які довгий час вважалися народними.

Поряд з композиторською діяльністю Ніщинський бере активну участь у складанні російського-українського словника, перекладає на грецьку мову знамениту пам'ятку культури Київської Русі "Слово о полку Игореве", друкує переклад драматичного твору Софокла «Антігона».

Все життя Ніщинського переслідувала бідність, він зазнавав ударів долі, від яких могли б опуститися руки. Багато його мистецької спадщини не дійшло до нас. Але кипуча громадська і творча діяльність, тісні зв'язки з прогресивними, демократичними колами того часу, прекрасно написані ним "Вечорниці" дали йому право на безсмертя. А пісня "Закувала та сива зозуля" ще за життя автора перелетіла державні кордони, якими в той час була розмежована українська земля. Натхненний твір Ніщинського символізував український народ, ставши яскравим художнім витвором. Про творця однієї з найвищих і найгероїчніших пісень земляк П. Ніщинського поет А. Бортняк сказав: "Та "Зозуля" кує в моєму серці, як і в серцях тисяч людей. Низький уклін краєві, що породив її творця".