УКР РУС  


 Головна > Цей день в історії > Цей день в історії  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 387 відвідувачів

Теги
Митрополит Володимир (Сабодан) педагогіка краєзнавство церква та політика вибори конфлікти забобони українська християнська культура Мазепа Патріарх Алексій II шляхи єднання Предстоятелі Помісних Церков Президент Віктор Ющенко 1020-річчя Хрещення Русі Археологія та реставрація церковна журналістика автокефалія церква і суспільство постать у Церкві УГКЦ Церква і влада Приїзд Патріарха Кирила в Україну Голодомор УПЦ КП Церква і політика монастирі та храми України Вселенський Патріархат молодь іконопис комуністи та Церква Католицька Церква діаспора милосердя Доброчинність Церква і медицина Священний Синод УПЦ розкол в Україні секти Ющенко Києво-Печерська Лавра






Рейтинг@Mail.ru






4 жовтня – обрітення мощей святителя Димитрія, митрополита Ростовського



Серед великих ростовських святителів
Був ти новою ясною зорею,
Кращий із наших духовних учителів,
Праведник з люблячою душею!
Олександр Державін

«Пастир добрий», «Зірка, що освітила всю країну ученнями й чудесами», «райська вітка Малоросії», «Святитель із медоточивими вустами» - так називали православні віруючі митрополита Димитрія Ростовського, благоговіючи перед пам'яттю угодника Божого.

Пастир добрий і благочестивий подвижник, трудячись «нощеденственно» і пеклуючись про спасіння ближніх, був ще й великим письменником світового масштабу. «Моему сану (его же несмь достоин), - писав святитель Димитрій, - надлежит Слово Божие проповедати не точию языком, но и пишущей рукою. То мое дело, то мое звание, то моя должность».

Агіограф, літописець, перекладач, письменник, поет, драматург, музикант... Він подарував православній культурі чудотворні й спасенні праці свої, які стали джерелом духовної радості, моральної сили для всіх християн, у тому числі й для «пантеону руських письменників».
Великий подвижник до останньої миті збирав житія святих, чиї імена занесені в Книгу Вічного Життя. А по смерті був увінчаний від Господа вінцем нетління й удостоївся бути вписаним Божим Перстом у ту ж Книгу.

Видатний проповідник і пастир Святитель Димитрій був вихідцем з України, на київській землі почався його шлях як церковного діяча. А закінчити свої земні дні йому судилося у Ростові, після того, як у 1702 році святитель Димитрій став на чолі Ростовської єпархії.
Після літургії, яку він звершував у соборній церкві на честь Зачаття Пресвятої Богородиці Спасо-Яковлевского монастыря, святитель Димитрій у присутності прихожан храму визначив на правій стороні місце свого майбутнього поховання зі словами: «Се покой мой, зде вселюся в век века».
І 28 жовтня 1709 року святитель спочив у своїй келії перед святими образами з молитвою на вустах.

Незважаючи на бажання Святителя, висловлене в заповіті, духівництво й жителі Ростова просили поховати святого в соборному храмі міста, поруч із попередником святителя Димитрія, святителем Іоасафом. Але, дотримуючись заповіту свого покійного друга, Митрополит Стефан настояв на похованні тіла святителя Димитрія в зазначеному місці. Однак до прибуття митрополита місце поховання приготовлене не було, хоча від дня кончини пройшло біля місяця. У зв'язку з невідкладним від'їздом митрополита Стефана з Ростова у викопаній могилі був зроблений нашвидку заготовлений дерев'яний зруб, у якому і було поховане тіло святителя. Це обставина, передбачена Промислом Божим, привела до швидкого знаходження мощів.

У 1752 році під час ремонту в соборній церкві монастиря, коли лагодили підлогу, було виявлено нетлінне тіло святителя Димитрія. Місце поховання виявилося сирим, дубова труна зотліла, але тіло святителя, а також омофор, сакос, митра й шовкові чіткі збереглися нетлінними. Після обрітення святих мощей біля них почали відбуватися зцілення. Звістка про це поширилася по всій Росії. Й у 1757 році святитель Димитрій був офіційно прилічений до лику святих. З тих пір багато віруючих приходить до Ростова зі всього православного світу, щоб поклонитися мощам великого Святителя.

Одразу ж після цього на Батьківщині святителя - в Україні - почалося створення храмів на честь святого Димитрія. Зокрема, протягом другої половини XVIII століття в одному Києві було освячено три престоли на честь Ростовського святителя: у Свято-Троїцькому храмі Китаївської пустині, у дерев'яному храмі в Кирилівському монастирі (ця обитель пам'ятає не лише постриг та настоятельство святого Димитрія - тут поховано і його батьків), в теплій церкві біля храму свв. Костянтина і Олени на Подолі. Православна Україна пам'ятає й шанує також і інші свої «адреси святого Димитрія»: містечко Макарів Київської області, де він народився, храми Чернігова, де служив та проповідував подвижник (Єлецький та Свято-Троїцько-Іллінський монастирі, Спаський та Борисоглібський собори), Густинський монастир (де відбулося рукопокладення ченця Димитрія у священний сан), Крупицький Батуринський монастир, Києво-Печерську Лавру (де подвижник мешкав у час, коли починав «Великі Четьї Мінеї» і де у монастирській типографії вперше було опубліковано цю працю - ще за земного життя автора).