УКР РУС  


 Головна > Цей день в історії > Цей день в історії  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 106 відвідувачів

Теги
УПЦ КП Вселенський Патріархат Католицька Церква конфлікти автокефалія Патріарх Алексій II Мазепа педагогіка розкол в Україні Києво-Печерська Лавра Церква і влада монастирі та храми України шляхи єднання вибори Доброчинність діаспора Предстоятелі Помісних Церков церковна журналістика Президент Віктор Ющенко забобони постать у Церкві церква і суспільство краєзнавство іконопис Археологія та реставрація Священний Синод УПЦ церква та політика Церква і політика УГКЦ Голодомор молодь українська християнська культура Ющенко комуністи та Церква Церква і медицина секти Митрополит Володимир (Сабодан) Приїзд Патріарха Кирила в Україну 1020-річчя Хрещення Русі милосердя






Рейтинг@Mail.ru






4 жовтня 1930 року померла українська письменниця, публіцист і етнограф Ольга Петрівна Косач



Не вмре поезія, не згине творчість духа,
Поки живе земля, поки на їй живуть...
Олена Пчілка

Відома письменниця, перекладач, науковець, редактор-видавець, громадський діяч, одна з найосвіченіших жінок кінця ХІХ - початку ХХ століття Ольга Драгоманова (по чоловікові - Косач), відома широкому загалові під псевдонімом Олена Пчілка, все своє життя присвятила справі розвитку української культури. Вона збирала пилок пізнання з найкращих квіток світових і несла до українського вулика мед солодкий, а часом і гіркий, національного прозріння... Недарма ж узяла собі за псевдонім назву трудолюбної комахи. Своєю невтомною працею внесла вона вагомий внесок в українську поезію, і в український фольклор та етнографію, і, зрештою, в усю рідну культуру. Панас Мирний, який був одним із близьких друзів письменниці, не помилився, пишучи їй колись давно: «Нашим нащадкам доведеться оцінити Вашу щиру працю народною поговіркою: «Родюча, як земля, а робоча - як бджола».

Свою літературну творчість Олена Пчілка розпочала з перекладів російської та світової класики. Вона переклала деякі твори М. Гоголя, О. Пушкіна, М. Лермонтова. Завдяки їй у 1880 році побачили світ «Співомовки» Степана Руданського. Разом з письменницею Наталією Кобринською вона видала жіночий альманах «Перший вінок», допомагала Михайлу Старицькому видавати й редагувати альманах «Рада», де опублікувала поему «Козачка Олена». У 1886 році вийшла друком перша збірка поезій Олени Пчілки «Думки-мережанки». Слідом з'являються нові й нові поезії.
У Києві, куди наприкінці 90-х переїхала родина Косачів, Ольга Петрівна веде активну літературну діяльність. Редагує і видає журнал «Рідний край». У революційний період 1905 - 1907 років Олена Пчілка разом з однодумцями неодноразово зверталася до царського уряду з вимогою скасувати заборону друку й викладання у школах українською мовою.

Досить вагомий внесок зробила Олена Пчілка в розвиток дитячої літератури. Думаючи про наступні покоління українців, вона написала й видала багато віршів, п'єс, казок і розповідей для дітей, а також перекладів й «переспівів» світової класики: Овідія, Міцкевича, Ґете, Андерсена, Гюго та інших. Зокрема, у 1908 році почала видавати журнал для дітей «Молода Україна». В Гадячі організувала дитячий аматорський театр, для якого писала п'єси. Також запропонувала створити спеціальну комісію при товаристві «Просвіта», яка б опікувалась дітьми.

В 20-х роках Олена Пчілка плідно працює в Академії наук УРСР: пише спогади, етнографічні розвідки. Згодом, за вагомий внесок у розвиток української культури, науки та літератури її обирають членом-кореспондентом АН УРСР.

Прожила Олена Пчілка довге життя. Маючи вісімдесятий рік життя, вона захворіла. І коли прийшло більшовицьке ГПУ, щоб арештувати стареньку письменницю, її залишили, бо вона не могла навіть підвестися з ліжка. Через десять днів Ольга Петрівна померла.

Більшовики так боялися тієї щирої українки, що навіть під час похорону серед людей були агенти ГПУ. Її поховано мовчки, без промов і співів на Байковому кладовищі, біля могили її дочки Лесі Українки. Тільки колишній президент вільної України професор Михайло Грушевський, кидаючи грудку землі на труну, стиха промовив: «Хай Тобі земля буде легка!»