УКР РУС  


 Головна > Цей день в історії > Цей день в історії  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 77 відвідувачів

Теги
церква та політика УГКЦ Церква і політика Предстоятелі Помісних Церков Священний Синод УПЦ Католицька Церква іконопис автокефалія Археологія та реставрація монастирі та храми України секти Приїзд Патріарха Кирила в Україну молодь Церква і влада Мазепа церква і суспільство забобони милосердя комуністи та Церква Митрополит Володимир (Сабодан) Ющенко УПЦ КП Церква і медицина вибори діаспора постать у Церкві українська християнська культура Патріарх Алексій II Києво-Печерська Лавра конфлікти шляхи єднання Президент Віктор Ющенко розкол в Україні 1020-річчя Хрещення Русі Доброчинність Голодомор церковна журналістика Вселенський Патріархат краєзнавство педагогіка






Рейтинг@Mail.ru






27 жовтня 1931 року померла українська поетеса, перекладач та педагог Христина Алчевська



Любов до всіх мене так зогріває...

Христина Алчевська

Вона пізно почала писати українською мовою, однак увійшла до золотої скарбниці української культури. Поетеса Ольга Кобилянська назвала її мевою (з польської - чайка) за легкість, щирість та чистоту її поезії. А письменник Іван Франко, прочитавши її першу збірку «Туга за сонцем», писав, що від цих поезій віє "молодістю та дівочою грацією...". Це лише маленькі штрихи до творчого портрету видатної української поетеси Христини Олексіївни Алчевської, 75-річний ювілей з дня смерті якої відзначається сьогодні.

Христина Олексіївна походила з відомої родини Алчевських, котра дала нашій землі багатьох видатних особистостей. Вона була наймолодшою в сім'ї і чи не найенергійнішою. Бажання творити, приносити добро оточуючим проявилося у неї з ранніх років.

Закінчивши навчання у Парижі, Христина повернулася до Харкова. Вона організувала недільну школу і сама в ній викладала, реалізовуючи свій могутній потенціал педагога. Писала статті, займалася бібліотекою.

Її поетичний талант особливо виявився після знайомства з Ольгою Кобилянською. Залишилася велика кількість листів з їхньою перепискою; це листи-сповіді: в них проступає філософська глибина думки і розкривається безмежна самотність людської душі.

Для її таланту і громадської діяльності було відведено якихось десять років. А далі через життя Христі Алчевської та її родини пройшла борозна епохи. Революцію вона спочатку вітала, але швидко у ній розчарувалася. Нова влада закрила народну школу й конфіскувала книжки. А громадянська війна й голод забрали майже всю родину Алчевських. У 1917 році вона пише: "Усе вже далеко... Усе життям змінено, зруйновано, розділено, знищено... Але жию, соваюсь, розшукую друзів..."

У радянський час вона знову буде викладати й допомагати усім, хто потребуватиме її допомоги. Але вірші їй не писатимуться. А рукопис двотомника її вибраних творів, поданий до Держвидаву, перекреслить розчерком пера рецензент - секретар ЦК КП(б)У. Та Христя Алчевська не нарікатиме і жодного разу нікого не звинуватить. Надто світлою для цього була її душа. Свій останній вірш вона написала тисяча дев'ятсот тридцять першого року у рідному Харкові.

Її поезія - модерністична, з певною наявністю рис символізму та акмеїзму. Переважна більшість поетичних творів присвячена рідному краю і знедоленому народу: в них крізь ретроспективний аналіз буденщини змальовуються персоніфіковані образи-епітети сонця, неба, землі тощо. Ліричний герой Алчевської - це людина, долаюча усі негаразди життя, прагнуча що є сили до світла - сонячного, зоряного, душевного... Поезія письменниці сягає витоків фольклору, черпаючи наснагу з глибокого колодязя народної пісні.