УКР РУС  


 Головна > Цей день в історії > Цей день в історії  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 110 відвідувачів

Теги
УПЦ КП Церква і політика педагогіка церква і суспільство Президент Віктор Ющенко автокефалія Церква і медицина молодь Церква і влада конфлікти українська християнська культура краєзнавство Католицька Церква УГКЦ 1020-річчя Хрещення Русі монастирі та храми України Митрополит Володимир (Сабодан) комуністи та Церква Ющенко секти іконопис Священний Синод УПЦ Доброчинність Патріарх Алексій II постать у Церкві Вселенський Патріархат церковна журналістика милосердя Мазепа Предстоятелі Помісних Церков забобони Голодомор вибори Археологія та реставрація церква та політика діаспора Приїзд Патріарха Кирила в Україну розкол в Україні Києво-Печерська Лавра шляхи єднання






Рейтинг@Mail.ru






3 листопада 1937 року – загинув український письменник Валер’ян Петрович Підмогильний



Справжнє щастя може вiдчути той, хто зазнав горя.

Валер'ян Підмогильний

Валер'ян Пiдмогильний (1901-1937) - оригінальне явище в українськiй лiтературi. Його сучасник, письменник Юрiй Смолич, у 1972 роцi згадував: "Коли б хтось iз читачiв моїх лiтературних спогадiв запитав, кого з молодих українських письменникiв двадцятих-тридцятих рокiв я вважаю найбiльш iнтелектуально заглибленим, душевно тонким, найбiльш iнтелiгентним, то я б нi на хвилину не задумався i вiдказав: Валер'яна Пiдмогильного".

Таким вiн постав перед своїми лiтературними побратимами - талановитим митцем, чия творчiсть, зазнавши суворого випробування, посiдає належне мiсце серед класики української прози XX столiття.

У архiвах письменника зберiгається невеличка автобiографiчна замiтка, в якiй привертає увагу оцiнка свого життя самим Валер'яном Пiдмогильним: "Очевидно, є люди, що cвоє життя можуть згадувати, як суцiльну смугу радостi. Є люди, життя яких насичене i радостями, i печалями. Можливо, цi люди найщасливiшi, бо справжнє щастя може вiдчути той, хто зазнав горя. Я оглядаюсь на пережите. Де мої радощi? Життя перейдене, мов шлях заболочений. Шлях, що ним не йдуть, а бредуть, повiльно пересуваючи ноги... Стомлений у першому кроцi, знеможений у подальших, я шукаю свiтлої плями на пройденому шляху i не знаходжу..."

Цi рядки якоюсь мiрою проливають свiтло на безрадiсний життєвий шлях письменника, на драматичну долю його лiтературного доробку. До недавнього часу над ним тяжiла далека вiд iстини вульгарно-соцiологiчна оцiнка, i дослiдникам його творчостi довелось докласти чимало зусиль, аби повернути читачевi i добре iм'я вилученого iз лiтературного процесу письменника i його твори.

Мiж тим ще на самому початку його творчого шляху Пiдмогильного помiтили вiдомi критики та письменники того часу. Сергiй Єфремов, учитель Пiдмогильного, у своїй "Iсторiї українського письменства" (1919) дав дуже високу оцiнку його перших творiв та його письменницького хисту. Про нього писали у газетах, журналах 20-х рокiв. Якби не обiрвалось так вiроломно його життя, вiн мав стати, безумовно, кращою зiркою на українському та й свiтовому небосхилi.

Однак i без того твори Пiдмогильного залишили помiтний слiд у лiтературному життi ХХ столiття. Вiн був з тої вiдчайдушної генерацiї "перших хоробрих", якi у 20-х роках смiливо й талановито закладали пiдмурiвок української нацiональної культури i повертаються сьогоднi поколiнням Розстрiляного Вiдродження.