УКР РУС  


 Головна > Цей день в історії > Цей день в історії  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 93 відвідувачів

Теги
молодь іконопис Голодомор Ющенко церква та політика УГКЦ Доброчинність церковна журналістика милосердя церква і суспільство Священний Синод УПЦ Мазепа постать у Церкві забобони Києво-Печерська Лавра монастирі та храми України Президент Віктор Ющенко УПЦ КП педагогіка українська християнська культура Церква і медицина Католицька Церква секти Церква і політика шляхи єднання Предстоятелі Помісних Церков Вселенський Патріархат розкол в Україні краєзнавство комуністи та Церква діаспора конфлікти Митрополит Володимир (Сабодан) Археологія та реставрація Церква і влада Приїзд Патріарха Кирила в Україну автокефалія вибори Патріарх Алексій II 1020-річчя Хрещення Русі






Рейтинг@Mail.ru






10 листопада – пам’ять святителя Димитрія Ростовського



Серед великих ростовських святителів
Був ти новою ясною зорею,
Кращий із наших духовних учителів,
Праведник з люблячою душею!

Олександр Державін

Його ім'я пов'язане із видатним творінням православного богослов'я. Кожен, хто цікавиться історією Церкви і подвигами її святих, обов'язково тримав у руках хоча б одну з багатьох книжок, написаних святителем Димитрієм Ростовським.

Мешканці містечка Макарова, що неподалік Києва, свято бережуть пам'ять про свого земляка. Саме тут у 1651 році народився майбутній святитель. У місцевому Іллінському храмі один із престолів освячений на його честь.

У хрещенні хлопчик отримав ім'я Даниїл. Його батько, Савва Григорович Туптало, був хоробрим козаком - одним із тих, кого називали «честю і славою запорізького війська» - і за гетьмана Дорошенка дослужився до чину сотника. Зайнятий військовими походами, Савва Григорович не часто бував вдома, але завжди привозив із собою розповіді про козацькі подвиги на війні.

Але тихому Даниїлу більше подобалися розповіді побожної матері про святих угодників. Материн вплив на синову душу був найсильнішим, від неї хлопчик дуже рано навчився писати й читати церковнослов'янською мовою. Теплі спогади про неньку Дмитро зберігав до кінця життя.

Про блаженну смерть матінки святитель писав: «У день Великої П'ятниці мати моя спочила точно в той час, коли Спаситель наш прийняв смерть на Хресті. Нехай пом'яне Господь її у Царстві Своїм. Хоча б її молитвами і мене Господь сподобив такої ж блаженної кончини».
Батьки по-різному впливали на сина, але майбутнього Божого святителя зростило саме їхнє благочестя. Залишивши цей світ, батько і мати знайшли останній притулок у Кирилівській церкві, де пізніше Даниїл прийме чернечий постриг з ім'ям Димитрій. У Кирилівській церкві він служитиме декілька років, а потім ще багато разів повертатиметься сюди, щоб вклонитися дорогій могилі.

Першою школою майбутнього архієрея була сім'я. А продовжив навчання у Київському братському Богоявленському училищі. На той час це була єдина вища школа в Малоросії, яка могла дати одночасно і світську, і духовну освіту. Реорганізована Митрополитом Петром Могилою, вона і досі прикрашає Київський Поділ, але зараз відома як Києво-Могилянська Академія.

Обдарування юнака стало очевидним іще під час навчання. Проповідницький талант виявився на заняттях з риторики, на яких він декламував власні богословські вірші.

Дуже рано Господь покликав Димитрія на церковне служіння. У двадцятип'ятирічному віці він був висвячений на ієромонаха. Головною справою життя стала церковна проповідь. У його долі справдилися слова апостола Павла: «Христос послав мене не хрестити, а благовістити». (1Кор.1,17) Звістка про нового талановитого проповідника поширилася в Малоросії й Литві. Мешканці багатьох монастирів мріяли бачити молодого ченця своїм настоятелем. Ще більше було тих, хто хотів прийняти Димитрія як дорогого гостя, щоб насолодитися його проповідями.
Так він відвідав декілька литовських монастирів, майже рік жив у Батурині.

На запрошення Чернігівського архієпископа Лазаря Барановича Димитрій два роки служив проповідником при Чернігівському соборі. Храми цієї старовинної кафедри пам'ятають полум'яні проповіді видатного ритора Димитрія, який боровся із католицькою експансією в Україні.

Сила будь-якого слова залежить від сили внутрішнього переконання проповідника. Паства відчувала у Димитрії взірець християнського життя, а тому й проповідь його була успішною.
Тривалий шлях різними проповідницькими кафедрами готував святителя до головної справи - упорядкування в одну збірку житій усіх відомих святих. Необхідність у такій збірці відчувалася уже давно. Нарешті намісник Успенської Києво-Печерської Лаври Варлаам Ясинський запропонував Димитрію приїхати в Київ, щоб почати цю працю.

Основою збірки стали Четьї-Мінеї, складені ще за часів Іоанна Грозного Московським Митрополитом Макарієм. «Читання на кожний день місяця» - так перекладається назва Четьї-Мінеї з грецької мови. Назва цілком виправдана. Уже сотні років вона є улюбленим щоденним читанням усіх благочестивих християн.

Свій труд святитель почав у 1684 році, й відтоді «Житія святих» стали найважливішою справою його життя. Він працював і в чернечій келії Києво-Печерської Лаври, і в сані настоятеля, не припиняв роботу і на архієрейській кафедрі.

Усією душею він пристав до угодників Божих, пам'ять яких хотів прославити. Чутливий до всього духовного, він настільки наблизився до горішнього світу, що святі самі являлися йому й розповідали про свої подвиги.
«Одного разу, - розповідає святитель, - закінчивши писати житіє мученика Ореста, приліг я відпочити, бо через годину вже мали дзвонити до заутрені. У тонкому сні мені з'явився сам мученик Орест і ласкаво до мене промовив: «Я перетерпів більше страждань, ніж ти написав». Потім показав руки свої, залізною палицею пропалені, і ноги з жилами порізаними. У цю мить пролунав благовіст до заутрені, і дивне сновидіння закінчилося».

На п'ятдесятому році життя святитель Димитрій прийняв сан Митрополита Сибірського, але суворий клімат не підходив для уродженця України, і згідно з наказом імператора Петра І він посів Ростовську кафедру, де і закінчив написання «Житій святих». Більшість томів збірки побачили світ ще за життя автора.

Свій земний шлях Преосвященний Димитрій закінчив у сані Ростовського Митрополита.
Великий подвижник до останньої миті збирав житія святих, чиї імена занесені в Книгу Вічного Життя. А по смерті був увінчаний від Господа вінцем нетління й удостоївся бути вписаним Божим Перстом у ту ж Книгу.