УКР РУС  


 Головна > Цей день в історії > Цей день в історії  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 52 відвідувачів

Теги
Києво-Печерська Лавра Католицька Церква милосердя постать у Церкві УПЦ КП розкол в Україні Церква і політика секти іконопис Церква і медицина Церква і влада діаспора Археологія та реставрація Мазепа церква та політика педагогіка Предстоятелі Помісних Церков вибори 1020-річчя Хрещення Русі УГКЦ комуністи та Церква Доброчинність Приїзд Патріарха Кирила в Україну Вселенський Патріархат забобони українська християнська культура Голодомор церковна журналістика монастирі та храми України Митрополит Володимир (Сабодан) автокефалія шляхи єднання краєзнавство Ющенко Патріарх Алексій II Священний Синод УПЦ церква і суспільство конфлікти Президент Віктор Ющенко молодь






Рейтинг@Mail.ru






14 листопада 1912 року – народився український поет-пісняр Андрій Малишко



Умійте лишень милуватись народною поезією, як природою

Лев Жемчужников

 

Поетичний шлях поета-пісняра Андрія Малишко, день народження якого згадується сьогодні, розпочався дуже рано і досить цікаво. За природою оптимісту, тоді ще зовсім юному Андрію не сподобалася кінцівка пісні про козака, яку любила співати його дзвінкоголоса матінка. У ній воїн гине і йому «чорний ворон очі клює». Андрій змінив фінал, за яким лише пораненого козака виліковують добрі люди і він благополучно повертається додому. Такий оптимістичний настрій пронизував чудову поезію Андрія Малишко впродовж усього його творчого життя. Взяти хоча б добре усім відому пісню «Рідна мати моя», яка стала народною. В ній оспівується материнська любов, її сила, яка перемагає усі негаразди.

Андрій Малишко походив з Обухова - невеличкого села на Київщині, з багатодітної, однак благополучної, сім'ї шевця. З тісної селянської хати виніс він незрадливу любов до рідної землі та матері, до рідної пісні та слова, промовленого «в колисці із лози, Щоб вічним окаянним боржником Його нести, страждати і любити». У тій хатині почув він уперше і думи Шевченкові...

Малишко навчався на літературному факультеті Київського інституту народної освіти (тепер - Київський університет ім. Т. Шевченка), де взяв його під своє могутнє крило Максим Рильський, який там викладав і вів літературну студію. По його закінченні деякий час молодий учитель викладає літературу в Овручі, на Житомирщині, пізніше працює в газеті «Радянське слово». У 1934 - 1935 роках служить у армії, а потім переходить на творчу роботу.

Перші друковані вірші студента Андрія Малишка побачили світ на сторінках журналу «Молодий більшовик» (згодом - «Дніпро»). А потім з'являється колективна збірка трьох авторів - «Дружба» (1935), і вже наступного року виходить книжка віршів «Батьківщина», що засвідчила неабиякий талант молодого поета. Наступні збірки - «Лірика», «З книги життя» (1938), «Народження синів» (1939) та інші - стали щабелями помітного творчого зростання.

Та це була тільки прелюдія. Патетичною симфонією, закличним звуком сурми лунає поезія Андрія Малишка в роки війни проти фашистських нападників. Для нього, як, власне, й для всієї літератури, це були роки високого злету. Тоді з'явились «Україна в огні» О. Довженка, «Слово про рідну матір» та «Жага» М. Рильського, «Любіть Україну» В. Сосюри. З-під пера Андрія Малишка вилилась пристрасна, пекуча й ніжна пісня любові до Вітчизни - «Україно моя».

По війні поет інтенсивно працює, виходять - як відгомін війни - збірки «Ярославна» та «Чотири літа» (1946р.), а далі нові книги, в яких Малишко творить широку картину народного життя, змальовує простих трудівників - не як бездушних «гвинтиків», а як неповторні творчі особистості, закохані в землю, працю на ній, звертається до минулого України.

Останні роки в творчості поета пронизані темою боргу. Поет почуває свій борг перед минулим і майбутнім, перед усім, на світі сущим, - чорним хлібом і низенькою батьківською хатою, ручаєм і сосною, щастям закоханих... «А вже найбільше, чуєте ви, мамо, Я вам заборгував і не віддав Ні шеляга за перше рідне слово...» - признається поет.

Як поет-лірик, чиї вірші відзначаються надзвичайною музичністю, Андрій Малишко неминуче приходить до пісні. Власне, більшість творів його інтимної лірики - це пісні, покладені або ще не покладені на музику. Не диво, що багато Малишкових пісень стали воістину народними в найповнішому розумінні цього слова. У більшості пісень Малишка - роздуми над людською долею, оспівування найсвітлішого почуття кохання, живе краса природи, краса людини праці.

Андрій Малишко у своїй поезії намагався розгадати таємницю народної душі, розкрити усю її красу. Слід сказати, що це йому вдалося і сама його поезія стала народною.