УКР РУС  


 Головна > Цей день в історії > Цей день в історії  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 40 відвідувачів

Теги
милосердя Католицька Церква Києво-Печерська Лавра Археологія та реставрація 1020-річчя Хрещення Русі діаспора церква і суспільство молодь Церква і медицина Священний Синод УПЦ українська християнська культура автокефалія краєзнавство монастирі та храми України УПЦ КП Патріарх Алексій II розкол в Україні Приїзд Патріарха Кирила в Україну конфлікти Церква і влада Голодомор шляхи єднання Вселенський Патріархат церковна журналістика секти Президент Віктор Ющенко церква та політика постать у Церкві іконопис забобони педагогіка комуністи та Церква Ющенко Митрополит Володимир (Сабодан) УГКЦ Церква і політика Доброчинність вибори Мазепа Предстоятелі Помісних Церков






Рейтинг@Mail.ru






28 листопада 1972 року помер український кобзар Адамцевич Євген Олександрович



Пісні для Вкраїни - все: і поезія, і історія, і батьківська могила. Хто не заглянув у них глибоко, той нічого не буде знати про минуле цього розкішного краю
М.Гоголь

Адамцевич Євген Олександрович - український кобзар, віртуозний виконавець українських народних історичних пісень, автор «Запорозького маршу». Свою творчість він без остачі віддав рідному народу, зробивши значний вклад у скарбницю національної культури.

А у селі Холмівці Бахчисарайського району, де похований Є.Адамцевич, навіть не знають, якої величі постать знайшла свій останній притулок на сільському цвинтарі...

У Євгена Адамцевича було нелегке життя. На третьому році життя він осліп, однак це не завадило йому успішно закінчити школу і грати на скрипці, сопілці, бандурі. Він багато їздив по Україні, шліфував свою майстерність. На відміну від інших кобзарів, Є.Адамцевич грав тільки пучками пальців, збиваючи їх часом до крові. Це надавало певного колориту і своєрідного забарвлення звучанню його бандури.

Народний співець виступав у складі Миргородської капели бандуристів ім. М. Кравченка та самостійно, мандруючи зі своєю дружиною Лідією Дмитрівною, яка була його поводирем. У 1939 році він був учасником Республіканської наради кобзарів та лірників у в Києві, а в 1940 році - Всесоюзної наради народних співців у Москві. У 60-х роках Євген Олександрович з групою народних кобзарів успішно виступав у Київській, Івано-Франківській, Тернопільській, Львівській областях, згодом у Москві та в Санкт-Петербурзі.

Євген Адамцевич був популярним. Його репертуар складали майже сто музичних творів. Він виконував народні («Ой попливи, вутко», «Через мої ворітечка», «Дозволь мені, мати») й історичні пісні («Про Морозенка», «Про Палія Семена»», жартівливі пісні та танцювальні мелодії. Хоча тяжів Євген Олександрович до творів переважно літературного походження: на слова Тараса Шевченка, Олександра Олеся «Сміються, плачуть солов'ї», Якова Щоголіва «Хортиця», Миколи Вороного «Євшан-зілля», Павла Грабовського «Сон»... Скомпонував він і відомий «Запорізький марш» (який в обробці В.Гуцала увійшов до репертуару Київського оркестру народних інструментів).

Його музу слухали Максим Рильський і Павло Тичина, шанували видатні представники українського мистецтва. Та життя його від цього легшим не стало. Якимось чудом уникнувши сталінських репресій, він до кінця свого життя був під контролем влади. Йому не давали грати і переслідували, грубо заганяли в його просту селянську хату.
Останні місяці свого життя Євген Адамцевич прожив у своєї доньки в селі Холмівці Бахчисарайського району, що недалеко від Севастополя. Там він і помер 28 листопада 1972 року.