УКР РУС  


 Головна > Цей день в історії > Цей день в історії  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 123 відвідувачів

Теги
церковна журналістика Мазепа Патріарх Алексій II Церква і медицина автокефалія краєзнавство шляхи єднання Митрополит Володимир (Сабодан) Католицька Церква Голодомор Археологія та реставрація Церква і влада молодь конфлікти українська християнська культура милосердя 1020-річчя Хрещення Русі комуністи та Церква розкол в Україні Президент Віктор Ющенко УГКЦ іконопис Києво-Печерська Лавра Ющенко Священний Синод УПЦ монастирі та храми України педагогіка вибори постать у Церкві УПЦ КП церква і суспільство церква та політика Доброчинність забобони Вселенський Патріархат Церква і політика Приїзд Патріарха Кирила в Україну секти Предстоятелі Помісних Церков діаспора






Рейтинг@Mail.ru






12 грудня 2002 року помер видатний український кардіохірург Амосов Микола Михайлович



«Життя прожите не марно. Але якщо б можна було б почати все спочатку, я обрав би те ж саме - хірургію...»
Микола Амосов

12 грудня 2002 року в Києві помер академік Микола Михайлович Амосов. Він - один із найталановитіших медиків світу, легенда української кардіохірургії, письменник, мислитель, філософ, валеолог, який до цього ще займався кібернетикою, психологією, соціологією. «Хірургія була моїм стражданням і щастям», - говорив сам Микола Михайлович. «Якби можна почати життя спочатку - я вибрав би те ж саме: хірургію і на додаток - мудрування над «вічними питаннями» філософії: істина, розум, суспільство, майбутнє людства».

Микола Михайлович зізнався, що операції йому снилися майже кожної ночі. І це не дивно - хтось підрахував, що за життя Амосов особисто прооперував понад 6 тисяч пацієнтів. Але невідомо, скільки людей взагалі було врятовано завдяки розробленим ним методикам. Амосов вперше в Україні почав хірургічне лікування вад серця. Він став не лише засновником вітчизняної кардіохірургії та профільного інституту, а й підготував цілу школу фахівців у цій галузі. Його пам'ятатимуть не лише як талановитого хірурга, а й як людину надзвичайно чесну, вимогливу до себе й до інших. Він у всьому вимагав порядку і дотримання дисципліни: міг звільнити з роботи хірурга за те, що він взяв хабара. А у приймальному відділенні висів величезний плакат, на якому було написано: «Прошу подарунків медперсоналу (за винятком квітів) не робити», підписаний М.Амосовим.

Ця, рідкісна в наш час, а особливо в медицині, безкорисливість передалася Амосову ще від матері (вона була акушеркою). Навіть коли родина жила дуже бідно, «моя мати ніколи не брала подарунків від породіль і залишилася для мене прикладом на все життя».

У молодості Амосов отримав дві освіти - лікаря й інженера, і обидві з відзнакою. Та війна зробила його хірургом-універсалом, він оперував надзвичайно багато і брався за найтяжчих пацієнтів. Потім лікував військовополонених у Маньчжурії, очолював хірургічне відділення у Брянську. Якось його виступ на одній із конференцій почув тодішній директор київського Інституту грудної хірургії та туберкульозу А.Мамолат і запросив Амосова на роботу до Києва...

А ще згодом «...на конгресі у Мексиці я вперше побачив операцію на серці з апаратом штучного кровообігу. Дуже захопився. Оскільки апарат купити було неможливо, розробив власний, який зробили на заводі. Ось тоді й знадобилися мої інженерні знання. Рік експериментували... А в 1959 році вдало прооперували хлопчика з важкою вродженою вадою серця. І далі пішло-поїхало...». Його популярність і слава були вражаючими.

Всі вважали його людиною надзвичайно вольовою і сильною. Так і було, але за цими рисами ховалася вразлива, чутлива до чужого болю душа. Він надзвичайно переживав після невдалих операцій. Якось на операційному столі в Амосова померла дівчинка, і це було для нього настільки важким ударом, що він вдома не знаходив собі місця. Несподівано для себе сів за письмовий стіл і записав все, що пережив того дня. Так «народився» Амосов-літератор, і його книжки були настільки щирими й цікавими, що видавалися мільйонними тиражами і успішно розходилися. «Для чого пишу?» На нього він дає відповідь пряму і лаконічну: «Пишу для самовираження... боюся відірватися від пам'яті, аби не втратити себе перед кінцем. Поскаржуся: погано залишитися без справи, навіть у старості. Начебто є ще сила, але вже знаєш: кінець близький, майбутнього немає. Значної справи не зробиш. Залишаються роздуми і минуле». Саме так - минуле не лише як колишнє, а й як предмет розмірковувань.

«Моє життя було віддано хірургії. Але не тільки: був інженерний диплом, кібернетика, дослідження і моделі організму, інтелекту, психіки, суспільства. Були учні, їхні дисертації, написані статті і книги. Завжди хотілося зрозуміти: Відкіля взялася складність світу? «Що є істина?» Як працює розум... Нарешті, зрозуміти самого себе, щоб керувати психікою і гідно зустріти кінець.» Микола Амосов часто повторював, що не боїться смерті. Мабуть тому, що йому ніколи було думати про неї. Його думки були постійно про життя...

Сьогодні колишня вулиця Протасів Яр, якою не один десяток років знаменитий хірург день у день поспішав на роботу й повертався додому, носить ім'я Амосова. Інститут серцево-судинної хірургії НАН України, біля витоків створення якого стояв Микола Михайлович, згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України, також носить ім'я Амосова. Також Президія Національної академії наук заснувала премію імені Миколи Амосова, яка буде присуджуватися за видатні досягнення в галузі біокібернетики, проблем штучного інтелекту і розробки відповідних інформаційних технологій, а також в галузі теоретичної медицини, трансплантації та кардіології.