УКР РУС  


 Головна > Цей день в історії > Цей день в історії  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 179 відвідувачів

Теги
розкол в Україні шляхи єднання Митрополит Володимир (Сабодан) Президент Віктор Ющенко церква та політика Священний Синод УПЦ Ющенко Церква і політика Предстоятелі Помісних Церков педагогіка Києво-Печерська Лавра Доброчинність конфлікти УГКЦ вибори автокефалія Церква і влада монастирі та храми України комуністи та Церква краєзнавство Археологія та реставрація Мазепа секти діаспора українська християнська культура Приїзд Патріарха Кирила в Україну іконопис постать у Церкві церква і суспільство УПЦ КП 1020-річчя Хрещення Русі забобони церковна журналістика милосердя Вселенський Патріархат Патріарх Алексій II Католицька Церква Церква і медицина Голодомор молодь






Рейтинг@Mail.ru






22 грудня 1833 року народилась українська письменниця Марко Вовчок



З простою красою і ніжністю її мови й стилю в'яжеться нерозривно її ніжна любов до всіх нещасних і страждущих...
І. Франко

Марко Вовчок - високоталановита художниця слова, надзвичайно чутлива і уважний до всього нового в суспільному і духовному житті народу. «У всесвіті мені відомі лише дві прекрасні речі: зоряне небо над нашими головами і почуття обов'язку в наших серцях». Ці слова розкривають глибини душі видатної української письменниці Марії Олександрівни Вілінської (Марка Вовчка), яка писала твори українською, російською, французькою мовами, розмовляла сімома, а читала - десятьма мовами.

Життєва дорога письменниці почалася в Єлецькому повіті, Орловської губернії. Початкову освіту Марійка здобула вдома, а згодом навчалася у приватному пансіоні мадам Мортеллі у Харкові. Кожна доба тут була розписана з точністю до хвилини, і майже без змін повторювалась наступного дня. Волелюбна Маша Вілінська не витримала - утекла і поїхала жити до тітки в Орел. І там, під час чергових зустрічей місцевого бомонду в тітчиних апартаментах, зустріла свого майбутнього чоловіка, людину незвичайну, блискучого українського етнографа Опанаса Марковича.

В Україні подружжя мешкало в Чернігові, потім - у Києві на Куренівці. Разом з Опанасом ходила пані Марковичева по базарах і селах, слухала кобзарів та лірників, вивчала народний побут, обряди й повір'я, записувала пісні, казки, прислів'я та загадки.

У 24 роки Марія Олександрівна стає авторкою славетних «Народних оповідань», тоді народився і псевдонім «Марко Вовчок». Це був блискучий початок літературної діяльності. Нікому не відома за межами Немирова дружина учителя географії провінційної гімназії - вмить стає першорядною письменницею. На час літературного дебюту (50-ті роки XIX ст.) Марко Вовчок була єдиною в українській літературі жінкою-письменницею. «Російська дворянка стала автором чарівних українських «Народних оповідань», людяних, милосердних, пісенних...», пройнятих щирою любов'ю до України.

«Народні оповідання» високо оцінив Тарас Шевченко. У натхненній елегії, присвяченій письменниці, поет називав її своєю донею, своєю молодою силою. Він був для неї не лише другом, а й учителем, наставником. Яскравим свідченням його батьківського піклування стало видання «Кобзаря» 1860 р. з дарчим написом «Моїй єдиній доні Марусі Маркович і рідний і хрещений батько Тарас Шевченко». Письменниця, у свою чергу, присвятила йому повість «Інститутка». Взагалі, в українській літературі Марія Олександрівна першою почала писати прозові твори для наймолодших читачів.

Стежки-дороги її життя пролягали по багатьох містах і селах, країнах. Зустрічі, знайомства, приятелювання з українськими, російськими, зарубіжними письменниками, художниками, композиторами, акторами, вченими, політичними і громадськими діячами, з численними простими людьми з середовища селянства, ремісників і різночинної інтелігенції були для письменниці не тільки важливими джерелами пізнання дійсності, а й постійно діючими житейськими університетами.

Вона першою познайомила Європу з Україною, видавши свої твори у Франції. Уродженка Росії, Марія Олександрівна понад усе любила Україну. Перебуваючи в Саратові, писала, що «...весь Саратов віддала б за єдину стеблинку чебрецю, що росте на берегах річки Росі».
«Хто бував на Україні? Хто зна Україну? Хто бував і знає, той нехай згадає, а хто не бував і не знає, той нехай собі уявить, що там скрізь білі хати у вишневих садках, і весною... весною там дуже гарно, як усі садочки зацвітуть і всі соловейки защебечуть. Скільки соловейків тоді щебече - і злічити, здається, не можна...»