УКР РУС  


 Головна > Цей день в історії > Цей день в історії  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 44 відвідувачів

Теги
Церква і політика Президент Віктор Ющенко педагогіка Доброчинність Католицька Церква молодь церковна журналістика Приїзд Патріарха Кирила в Україну секти Археологія та реставрація діаспора автокефалія Предстоятелі Помісних Церков українська християнська культура монастирі та храми України церква та політика Митрополит Володимир (Сабодан) УПЦ КП конфлікти Патріарх Алексій II шляхи єднання вибори 1020-річчя Хрещення Русі Ющенко Мазепа забобони постать у Церкві іконопис розкол в Україні Церква і медицина Вселенський Патріархат Голодомор Священний Синод УПЦ комуністи та Церква краєзнавство церква і суспільство УГКЦ милосердя Церква і влада Києво-Печерська Лавра






Рейтинг@Mail.ru






22 грудня 1833 року народилась українська письменниця Марко Вовчок



З простою красою і ніжністю її мови й стилю в'яжеться нерозривно її ніжна любов до всіх нещасних і страждущих...
І. Франко

Марко Вовчок - високоталановита художниця слова, надзвичайно чутлива і уважний до всього нового в суспільному і духовному житті народу. «У всесвіті мені відомі лише дві прекрасні речі: зоряне небо над нашими головами і почуття обов'язку в наших серцях». Ці слова розкривають глибини душі видатної української письменниці Марії Олександрівни Вілінської (Марка Вовчка), яка писала твори українською, російською, французькою мовами, розмовляла сімома, а читала - десятьма мовами.

Життєва дорога письменниці почалася в Єлецькому повіті, Орловської губернії. Початкову освіту Марійка здобула вдома, а згодом навчалася у приватному пансіоні мадам Мортеллі у Харкові. Кожна доба тут була розписана з точністю до хвилини, і майже без змін повторювалась наступного дня. Волелюбна Маша Вілінська не витримала - утекла і поїхала жити до тітки в Орел. І там, під час чергових зустрічей місцевого бомонду в тітчиних апартаментах, зустріла свого майбутнього чоловіка, людину незвичайну, блискучого українського етнографа Опанаса Марковича.

В Україні подружжя мешкало в Чернігові, потім - у Києві на Куренівці. Разом з Опанасом ходила пані Марковичева по базарах і селах, слухала кобзарів та лірників, вивчала народний побут, обряди й повір'я, записувала пісні, казки, прислів'я та загадки.

У 24 роки Марія Олександрівна стає авторкою славетних «Народних оповідань», тоді народився і псевдонім «Марко Вовчок». Це був блискучий початок літературної діяльності. Нікому не відома за межами Немирова дружина учителя географії провінційної гімназії - вмить стає першорядною письменницею. На час літературного дебюту (50-ті роки XIX ст.) Марко Вовчок була єдиною в українській літературі жінкою-письменницею. «Російська дворянка стала автором чарівних українських «Народних оповідань», людяних, милосердних, пісенних...», пройнятих щирою любов'ю до України.

«Народні оповідання» високо оцінив Тарас Шевченко. У натхненній елегії, присвяченій письменниці, поет називав її своєю донею, своєю молодою силою. Він був для неї не лише другом, а й учителем, наставником. Яскравим свідченням його батьківського піклування стало видання «Кобзаря» 1860 р. з дарчим написом «Моїй єдиній доні Марусі Маркович і рідний і хрещений батько Тарас Шевченко». Письменниця, у свою чергу, присвятила йому повість «Інститутка». Взагалі, в українській літературі Марія Олександрівна першою почала писати прозові твори для наймолодших читачів.

Стежки-дороги її життя пролягали по багатьох містах і селах, країнах. Зустрічі, знайомства, приятелювання з українськими, російськими, зарубіжними письменниками, художниками, композиторами, акторами, вченими, політичними і громадськими діячами, з численними простими людьми з середовища селянства, ремісників і різночинної інтелігенції були для письменниці не тільки важливими джерелами пізнання дійсності, а й постійно діючими житейськими університетами.

Вона першою познайомила Європу з Україною, видавши свої твори у Франції. Уродженка Росії, Марія Олександрівна понад усе любила Україну. Перебуваючи в Саратові, писала, що «...весь Саратов віддала б за єдину стеблинку чебрецю, що росте на берегах річки Росі».
«Хто бував на Україні? Хто зна Україну? Хто бував і знає, той нехай згадає, а хто не бував і не знає, той нехай собі уявить, що там скрізь білі хати у вишневих садках, і весною... весною там дуже гарно, як усі садочки зацвітуть і всі соловейки защебечуть. Скільки соловейків тоді щебече - і злічити, здається, не можна...»