УКР РУС  


 Головна > Цей день в історії > Цей день в історії  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 53 відвідувачів

Теги
Предстоятелі Помісних Церков діаспора Вселенський Патріархат 1020-річчя Хрещення Русі Мазепа Президент Віктор Ющенко милосердя педагогіка Католицька Церква Археологія та реставрація УПЦ КП українська християнська культура монастирі та храми України конфлікти забобони Ющенко комуністи та Церква краєзнавство Голодомор Києво-Печерська Лавра Митрополит Володимир (Сабодан) Священний Синод УПЦ Патріарх Алексій II церква і суспільство Приїзд Патріарха Кирила в Україну Церква і медицина молодь шляхи єднання секти іконопис вибори Церква і влада постать у Церкві церква та політика Доброчинність автокефалія розкол в Україні Церква і політика церковна журналістика УГКЦ






Рейтинг@Mail.ru






1 січня – память святого мученика Воніфатія



«Що означає покаятися у гріхах» - запитали авву Пімена.
«Не грішити більше» - відповів великий старець.

 

Святий мученик Воніфатій, память якого сьогодні вшановує Православна Церква, жив у Римі в часи царювання імператора Діоклетіана (293-305) та служив в однієї пані на ім'я Аглаїда. Воніфатій вів грішне, плотське і нетверезе життя, однак серцем він страждав від такої поведінки. Маючи намір змінити спосіб свого життя, він часто зі сльозами молився про це Богу. Окрім молитви, Воніфатій прагнув умилостивити Бога справами милосердя: бідні і нещасні не відходили від нього без утіхи. І Господь зглянувся на грішника і вказав йому шлях до спасіння.

Одного разу пані Аглаїді захотілося мати в себе вдома мощі якого-небудь мученика і влаштувати храм на його честь, щоб мати за себе молитвеника перед Богом. У той час було жорстоке гоніння на християн. Мощі мучеників невірні продавали за великі гроші. Аглаїда покликала до себе слугу Воніфатія, дала йому багато золота і з багатьма іншими служителями відправила його за цим святим придбанням. Воніфатій з радістю прийняв на себе цю справу. Але, відправляючись з дому, він раптом говорить: «а що, пані, якщо мої мощі привезуть тобі замість інших, приймеш ти тоді їх?» Аглаїда зауважила, що не час тепер для сміху, а потрібно поспішати на ту справу, на яку він посилається.

Воніфатій, тим часом, став роздумувати дорогою про своє грішне життя і про подвиги мучеників. Розкаяння в ньому посилилося, душа горіла жаданням спасіння, і він сам зважився постраждати за Христа, - всю дорогу він постив і постійно був в молитовному настрої.

Коли прибув до міста Тарс, де відбувалися муки християн, то зупинився в готелі і, наказавши служителям чекати його, сам відправився на місце страти. Спокійний вид мучеників вразив його, він підбіг, цілував їх руки, ноги, рани, благаючи помолитися за нього, щоб і його Господь удостоїв зарахувати до лику їх.

Воніфатія одразу схопили та привели на допит. За те, що він визнав себе за християнина, суддя засудив його на муки.

Спочатку йому забивали в нігті рук і ніг гостре залізо, потім вливали у вуста розтоплене олово, однак на подив усіх присутніх, це не пошкодило йому, і він залишився живий. Усі вигукнули: «великий Бог християнський, і ми всі віруємо в царя і Господа Христа!» Воніфатія відвели в темницю.

Наступного дня Воніфатія знову піддали новим мукам - кинули в казан з гарячою смолою, але і це не відняло у нього життя. Тоді мучитель звелів усікти його мечем. З радістю в серці і з молитвою на вустах преклонив Воніфатій під меч свою голову. 550 чоловік невірних навернулися до істинного Бога одразу ж після смерті мученика.

Ті, що приїхали з Воніфатієм, за п'ятсот золотих монет, купили у мучителів понівечене тіло мученика, намастили ароматами, поклали в плащаницю і повезли до Риму, аби віддати своїй правителькі.

Перед прибуттям мощей Аглаїда почула уві сні голос: «прийми того, який був раб твій, а нині нам брат і служитель, який буде хранителем душі твоєї і молитвеником за тебе». В страсі прокинулася вона, запросила служителів церковних і разом з ними вийшла зустріти мощі мученика. Зі сльозами радості прийняла вона їх в свій будинок і дякувала за це Господа.

В скорому часі у своєму маєтку, що на околиці Риму, Аглаїда спорудила церкву в ім'я мученика Воніфатія, куди були перенесені його мощі, від яких було багато зцілень. Після цього прожила вона п'ятнадцять років у молитві, пості та покаянні за свої гріхи, і, очистивши свою душу, мирно відійшла до Господа. Аглаїда була похоронена поряд з труною святого мученика Воніфатія.