УКР РУС  


 Головна > Цей день в історії > Цей день в історії  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 100 відвідувачів

Теги
церква та політика постать у Церкві Києво-Печерська Лавра Мазепа молодь Церква і політика Голодомор Археологія та реставрація Церква і медицина Церква і влада Предстоятелі Помісних Церков Президент Віктор Ющенко вибори Вселенський Патріархат діаспора милосердя педагогіка комуністи та Церква 1020-річчя Хрещення Русі УПЦ КП автокефалія монастирі та храми України українська християнська культура УГКЦ забобони секти Доброчинність шляхи єднання краєзнавство Священний Синод УПЦ іконопис Митрополит Володимир (Сабодан) Католицька Церква Ющенко розкол в Україні Патріарх Алексій II церковна журналістика конфлікти церква і суспільство Приїзд Патріарха Кирила в Україну






Рейтинг@Mail.ru






17 січня 1908 року народився художник Григорій Іванович Синиця



Найцінніше в художнику - щирість і скромність
Паоло Веронезе

Григорій Іванович Синиця усе своє життя присвятив мистецтву. Йому не тільки створив новий живопис, збудований на колористичній основі, але й винайшов нову монументальну техніку «Флоромозаїка», та обґрунтував це теоретично. Вражає і його творча спадщина. Епічні живописні і мозаїчні композиції «Ярослав Мудрий», «Нестор-Літописець», «Бабин Яр», «XX століття»...

Народився Григорій Синиця на початку минулого століття 17 січня 1908 року в Одесі в простій сім'ї. Після смерті батьків, десятилітнього хлопчика родичі передали на виховання в один із дитячих притулків Єлисаветграда. Вроджена інвалідність, голодне та забите дитинство, відсутність розуміння, допомоги та підтримки в прагненні стати художником не зломили його.

Свої університети розпочав Григорій з Одеської художньої школи, куди спробував було поступити. Проте за порадою директора школи, який помітив обдарованість юного художника з народу, пішов Григорій до ремісничого училища. Екстерном закінчив училище й поступив усе-таки в бажану одеську «художку». Там художник-початківець з провінції відразу потрапив до талановитого викладача Гершенфельда, який, бачачи незвичайний талант, завзятість і працьовитість Синиці, порадив йому вступати в Київський інститут мистецтв. У Києві потрапив Григорій Синиця до майстерні викладача інституту Ракитського.

Розвиваючи свій світогляд, пропадав Григорій у музеях і на виставках, вивчав першотвори мистецтва світового значення - як старих майстрів, так і сучасників. Просиджував у бібліотеках увесь вільний час, перелопачуючи гори книжок, аналізуючи та вибираючи необхідне зі світової й національної історії та культури. Недаремно набагато пізніше, коли прийшло визнання, колеги по Спілці художників вважали Синицю найосвіченішою людиною у своєму колі.

1941 року в Києві відбулася його персональна виставка. Ну а потім Велика Вітчизняна війна... Диво порятунку «біля воріт» Бабиного Яру... Потім повоєнні роки, коли країні більше потрібні були будівельники, а не художники. І трудова біографія Синиці продовжується вже на київському заводі «Керамік» на посаді майстра-технолога.

Віддушиною для Григорія Івановича були завдання з відновлення Києва. Облицювання теракотою багатьох будинків на Хрещатику, Головпоштамт, вулиця Червоноармійська... За результатами виконаних робіт кандидатуру Григорія Синиці тоді представили на Сталінську премію. Та без будь-яких пояснень у премії було відмовлено.

Колеги запросили Григорія Івановича на реставрацію знаменитого шедевра Растреллі - Маріїнського палацу. До Синиці багато хто намагався виконати складне ліплення масштабних, понад три метри заввишки, ваз у стилі бароко, але нічого не виходило. Саме метод ручної формовки, розроблений там Григорієм Івановичем і вперше застосований на реставрації Маріїнського палацу, приніс успіх майстру. Потім - запрошення Міндержбуду СРСР для виконання художньо-оздоблювальних робіт на будівництві Харківського державного університету, потім Москва - МДУ.

Коли над творчою інтелігенцією України продовжувала витати жахлива примара кривавих репресій, Григорій приймає єдиний у ті часи засіб порятунку: він залишає столицю і їде на периферію. Місцем свого перебування обирає Олександрію, де працює викладачем у дитячій художній школі. Потім доля закидає його до Кривого Рогу. Там Синиця вперше в Україні створив ансамбль композицій у техніці флоромозаїки, завершує свою фундаментальну теоретичну і естетично-філософську працю «Колорит в образотворчому мистецтві».

«Я безповоротно зрозумів і засвоїв: народне мистецтво - першоджерело художніх форм... Воно відоме давним-давно, воно жило, набиралося сил у народі, в його надрах. Етнографічні, сюжетні, інші ознаки - це ще не народність. Йдеться про систему мислення, де колір виступає як образ, про глибинне явище самобутнього в палітрі художника», говорив Григорій Синиця.

В 1992 році йому було присуджено державну премію України ім.Т.Шевченка «За відродження Української колористичної школи монументального живопису і твори останніх років». В 1996 році Григорія Івановича було нагороджено почесним званням «Заслужений художник України» - за вагомий внесок у примноження національних духовних надбань та високий професіоналізм.