УКР РУС  


 Головна > Цей день в історії > Цей день в історії  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 120 відвідувачів

Теги
педагогіка іконопис Голодомор постать у Церкві забобони церковна журналістика УГКЦ українська християнська культура шляхи єднання Патріарх Алексій II милосердя церква і суспільство комуністи та Церква Мазепа Церква і політика Доброчинність УПЦ КП Предстоятелі Помісних Церков секти Церква і медицина діаспора Католицька Церква Священний Синод УПЦ Приїзд Патріарха Кирила в Україну Києво-Печерська Лавра Президент Віктор Ющенко Археологія та реставрація вибори молодь Церква і влада церква та політика Вселенський Патріархат конфлікти Митрополит Володимир (Сабодан) краєзнавство 1020-річчя Хрещення Русі Ющенко монастирі та храми України розкол в Україні автокефалія






Рейтинг@Mail.ru






17 січня 1908 року народився художник Григорій Іванович Синиця



Найцінніше в художнику - щирість і скромність
Паоло Веронезе

Григорій Іванович Синиця усе своє життя присвятив мистецтву. Йому не тільки створив новий живопис, збудований на колористичній основі, але й винайшов нову монументальну техніку «Флоромозаїка», та обґрунтував це теоретично. Вражає і його творча спадщина. Епічні живописні і мозаїчні композиції «Ярослав Мудрий», «Нестор-Літописець», «Бабин Яр», «XX століття»...

Народився Григорій Синиця на початку минулого століття 17 січня 1908 року в Одесі в простій сім'ї. Після смерті батьків, десятилітнього хлопчика родичі передали на виховання в один із дитячих притулків Єлисаветграда. Вроджена інвалідність, голодне та забите дитинство, відсутність розуміння, допомоги та підтримки в прагненні стати художником не зломили його.

Свої університети розпочав Григорій з Одеської художньої школи, куди спробував було поступити. Проте за порадою директора школи, який помітив обдарованість юного художника з народу, пішов Григорій до ремісничого училища. Екстерном закінчив училище й поступив усе-таки в бажану одеську «художку». Там художник-початківець з провінції відразу потрапив до талановитого викладача Гершенфельда, який, бачачи незвичайний талант, завзятість і працьовитість Синиці, порадив йому вступати в Київський інститут мистецтв. У Києві потрапив Григорій Синиця до майстерні викладача інституту Ракитського.

Розвиваючи свій світогляд, пропадав Григорій у музеях і на виставках, вивчав першотвори мистецтва світового значення - як старих майстрів, так і сучасників. Просиджував у бібліотеках увесь вільний час, перелопачуючи гори книжок, аналізуючи та вибираючи необхідне зі світової й національної історії та культури. Недаремно набагато пізніше, коли прийшло визнання, колеги по Спілці художників вважали Синицю найосвіченішою людиною у своєму колі.

1941 року в Києві відбулася його персональна виставка. Ну а потім Велика Вітчизняна війна... Диво порятунку «біля воріт» Бабиного Яру... Потім повоєнні роки, коли країні більше потрібні були будівельники, а не художники. І трудова біографія Синиці продовжується вже на київському заводі «Керамік» на посаді майстра-технолога.

Віддушиною для Григорія Івановича були завдання з відновлення Києва. Облицювання теракотою багатьох будинків на Хрещатику, Головпоштамт, вулиця Червоноармійська... За результатами виконаних робіт кандидатуру Григорія Синиці тоді представили на Сталінську премію. Та без будь-яких пояснень у премії було відмовлено.

Колеги запросили Григорія Івановича на реставрацію знаменитого шедевра Растреллі - Маріїнського палацу. До Синиці багато хто намагався виконати складне ліплення масштабних, понад три метри заввишки, ваз у стилі бароко, але нічого не виходило. Саме метод ручної формовки, розроблений там Григорієм Івановичем і вперше застосований на реставрації Маріїнського палацу, приніс успіх майстру. Потім - запрошення Міндержбуду СРСР для виконання художньо-оздоблювальних робіт на будівництві Харківського державного університету, потім Москва - МДУ.

Коли над творчою інтелігенцією України продовжувала витати жахлива примара кривавих репресій, Григорій приймає єдиний у ті часи засіб порятунку: він залишає столицю і їде на периферію. Місцем свого перебування обирає Олександрію, де працює викладачем у дитячій художній школі. Потім доля закидає його до Кривого Рогу. Там Синиця вперше в Україні створив ансамбль композицій у техніці флоромозаїки, завершує свою фундаментальну теоретичну і естетично-філософську працю «Колорит в образотворчому мистецтві».

«Я безповоротно зрозумів і засвоїв: народне мистецтво - першоджерело художніх форм... Воно відоме давним-давно, воно жило, набиралося сил у народі, в його надрах. Етнографічні, сюжетні, інші ознаки - це ще не народність. Йдеться про систему мислення, де колір виступає як образ, про глибинне явище самобутнього в палітрі художника», говорив Григорій Синиця.

В 1992 році йому було присуджено державну премію України ім.Т.Шевченка «За відродження Української колористичної школи монументального живопису і твори останніх років». В 1996 році Григорія Івановича було нагороджено почесним званням «Заслужений художник України» - за вагомий внесок у примноження національних духовних надбань та високий професіоналізм.