УКР РУС  


 Головна > Українські новини > В гостях у редакції  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 68 відвідувачів

Теги
Голодомор педагогіка Президент Віктор Ющенко Церква і влада розкол в Україні Католицька Церква забобони українська християнська культура секти іконопис Ющенко Мазепа Церква і медицина монастирі та храми України краєзнавство Священний Синод УПЦ УПЦ КП милосердя автокефалія Києво-Печерська Лавра комуністи та Церква вибори Церква і політика УГКЦ 1020-річчя Хрещення Русі Предстоятелі Помісних Церков діаспора церква та політика Доброчинність церковна журналістика Приїзд Патріарха Кирила в Україну конфлікти постать у Церкві церква і суспільство шляхи єднання Вселенський Патріархат Митрополит Володимир (Сабодан) молодь Патріарх Алексій II Археологія та реставрація






Рейтинг@Mail.ru






Максим Урбанович: «Красу Церкви можна побачити лише очима духовними»

Цього разу гостем нашої редакції став відомий в усьому світі проповідник з Америки Максим Регіс Урбанович. Колишній протестантський проповідник, англіканський священик, а нині - парафіянин Свято-Микільського собору в місті Вашингтон, Максим  став членом Православної Церкви і тепер продовжує служіння євангелізації та місіонерства, подорожуючи різними країнами.

Перебуваючи в Києві протягом 27-30 травня, пан Урбанович відвідав і редакцію сайту «Православіє в Україні». Про шляхи місіонерства, його суть, ставлення до людей іншої віри та спекуляцій навколо «Коду да Вінчі» - наша сьогоднішня розмова.

 

- Максиме, ми раді вітати Вас в гостях у сайту «Православіє в Україні». Завдання нашого інформаційного порталу - показати життя Православної Церкви в Україні. У нашій державі більше половини населення вважають себе православними, але реально відвідують церкву десь близько 4%. Перше, чого потребує Церква в Україні - це внутрішня місія. Якими ви бачите шляхи цієї місії?

- Я бачу цю місію двосторонньою. Церква повинна знову пройти євангелізацію, прийняти євангельську звістку всередині себе, й після цього вона може зосередитися на тому, щоб нести її тим, хто заблукав. Я бачу своє завдання насамперед у тому, щоб самі православні християни відродилися й пережили цей досвід відродження, а далі вже могли самі нести цю Добру Звістку.

- Максиме, ви проповідували у багатьох країнах, у тому числі в мусульманських. Розкажіть, будь ласка, як це відбувалося.

- Я проповідував у 39 країнах по всьому світу. Більшою мірою мої євангелізаційні зусилля зосереджуються в тій частині світу, яку називають «між десятим і сороковим градусом». Я займаюся не тільки євангелізацією, а й місіонерською роботою, несу Добру Звістку, Слово Боже тим людям, які досі не мали можливості його почути й отримати шлях для спасіння. Ви, можливо, здивуєтеся, якщо скажу, що найбільшого успіху я досяг серед мусульман Середньої Азії, Індії та африканських країн. Я виявив, що мусульмани не виступають проти Євангельської звістки, і коли вони її чують, то питають, чому так багато часу минуло, а ніхто їм раніше не повідомив Істину.

Наприклад, минулого року я проповідував у Пакистані мусульманам, у Бірмі - буддистам, на Кубі - комуністам, і в Росії людям, які є або невіруючими, або так званими номінальними християнами.

- Чи мали ви можливість спостерігати, як змінювалося їхнє життя? Чи приймали вони віру?

- Не всі приймали, але це не мої функції, щоб вони її прийняли. На мою функцію покладається те, щоб я доніс до них Добру Звістку, а далі вже робота Духа Святого, щоб вони її прийняли. Але всюди, де проповідую, я несу одну й дуже просту звістку, як формулював це апостол Павло: всі, хто увірують, приймуть віру, охрестяться і змінять своє життя, - той буде спасений.

Наприклад, у Вірменії, коли я проповідував, зібралися усі повії і сиділи у перших рядах нашого зібрання. Це ті люди, заради яких прийшов Ісус Христос. Він прийшов заради них, вони потребували Його найбільше, ці повії, наркомани, алкоголіки. Він прийшов, щоб звільнити їх від їхнього минулого життя. Ці люди приходять до Церкви, і стають немовби святими.

- Ви можете навести конкретний приклад того, як змінилося чиєсь життя після вашої проповіді?

- Так, є багато прикладів. Але оскільки я їжджу по різних містах і країнах, я не завжди залишаюся там достатньо тривалий час, щоб побачити, як змінилося життя тих людей, чи ходять вони до церкви. Проте одну історію я вам розповім.

Я проповідував у Росії в Тамбові. На наше зібрання прийшов один хлопець, якому було 19 років, у нього в кишені був схований ніж. Він був сатаністом, пив кров жертовних тварин і тому подібне. Він побачив на афіші мою фотографію і почув усередені себе якийсь голос, який сказав йому: піди і вбий цю людину. У нас відбувалося євангелізаційне зібрання у великому залі, він зайшов всередину, хотів вискочити на сцену і зарізати мене. Але, як він потім мені сказав, зайшовши до зали, відчув якусь силу, що перешкоджала йому і не дозволила підійти до сцени. Була це янгольська сила чи сила Святого Духа, я не знаю. Отже, він сів десь у задніх рядах, а я підвівся і почав проповідувати про Любов, Розп'яття і Воскресіння Христа, закликав людей до покаяння і хрещення. Потім я закликав присутніх разом сповідувати свої гріхи. Багато хто підвівся для спільної молитви, скочив також і цей хлопець. Він побіг до мене, але не для того, щоб забрати моє життя, а для того, щоб отримати нове життя у Господі Ісусі. Й ось що було далі: ми молилися, він зненацька впав і почав страшно кричати. Він був сповнений духів диявольських, це не було пов'язано з якимось його психологічним чи емоційним станом, це виглядало так, наче у ньому знаходиться якийсь звір, який намагається вийти.

Що робити в такій ситуації? Усі на нього дивляться, всі бояться, але у Новому Завіті Господь сказав: «В ім'я Моє будуть виганяти злих духів». Отже, ми сказали: в ім'я Ісуса Христа, вийди! Але духи говорили: «Ми не вийдемо, він належить нам!» Ми продовжували молитися, і демони вийшли з нього. Він підвівся на ноги, по його щоках котилися сльози і він змінився. Юнак хотів приєднатися до мене, готовий був іти за мною навіть у Штати. Наостанок він мені сказав: «Так, я був сатаністом, але цього дня я дещо зрозумів. Твій Ісус сильніший за мого люцифера!» Пізніше він охрестився і прийшов до церкви.

Мене часом запитують: чому ви настільки захоплюєтесь Господом? Чому ви проповідуєте таким чином, чому стільки емоцій? Або кажуть, що я проповідую як протестант. Я кажу, ні, я православний. Але я вірю, і якби ви побачили те, що бачу я, ви б не змогли просто про щось абстрактно говорити, поводитися спокійно, адже Христос воскрес, і він живий! Я бачив, як змінилося життя дуже багатьох людей, і після цього розумію, що ми маємо настільки потужну Добру Звістку, що ми не можемо просто залишатися в церковній огорожі й оберігати її поміж собою. Ми повинні винести цю Добру Звістку з Церкви і донести її до всього світу. Я, як проповідник, вважаю, що та Добра Звістка, яку не проповідують, це взагалі ніяка не звістка. Євангеліє - це не просто книжка, яку треба покласти на столі, щоб усі на неї дивилися і казали «Ну, чудово!». Це справді звістка, новина. А новина є новиною лише тоді, коли її повідомляють. Саме тому робота, якою займається ваш відділ, є дуже важливою. Адже ви доносите звістку Церкви, вчення, Євангельську Добру Новину до всіх, хто знаходиться поза межами Церкви.

- Максиме, Ви були протестантським проповідником, а потім стали православним. Як відбувався цей процес прийняття православ'я?

- Це дуже гарне питання, я над ним багато думав. Англійською я називаю це «3 B» (три бі): Body and Blood of Jesus Christ (тіло і кров Господа Ісуса Христа); Blood of  martyrs (кров мучеників); і наостанок це Beauty of Orthodoxy (краса православ'я). Ось ці три причини, з яких я є православним.

Повернемось до першої причини. У шостій главі Євангелія від Іоанна Ісус говорить: «Хто не їсть Тіла Мого і не п'є Крові Моєї, той не причасний Мене». Цього вчення дотримується православна, католицька і деяка частина англіканської церков, і це вчення є правильним. Вони вчать, що хліб і вино справді перетворюються на Тіло і Кров Господа. Якщо це так, тоді я повинен зробити вибір: приймаю це чи відкидаю. Ми, як християни, виступаємо за Істину, тому я повинен це прийняти. Прийняти Істину - означає, що я повинен змінитися. І я не міг більше залишатися протестантом. Дух Святий привів мене до Православної Церкви.

Друга причина - це кров мучеників. Я прийшов до Православної Церкви під впливом митрополита Мінського і Слуцького Філарета. Під час одного з візитів у Білорусь, він повіз мене до нового реабілітаційного центру, який збудувала Церква. У цьому центрі була каплиця. Коли я туди зайшов, побачив портрети молодих священиків, яких було замордовано за комуністичних часів. Коли я дивився в їхні обличчя, бачив себе наче в дзеркалі, уявляв себе на їхньому місці. Їхня кров стала свідченням їхньої віри, ця кров кличе мене стати біля них плечем до плеча і свідчити як православний християнин.

І третя причина - я в Православній Церкві, тому що вона прекрасна! У псалмах Давид співає: «Єдине, чого хочу, і єдине, чого прагну, - це жити в Домі Божому і бачити красу храму Божого». Коли я шукав дружину, то не шукав найрозумнішу, чи ту, яка буде більш спортивною, а шукав ту, яка буде найпрекраснішою для мене. Так само і в Церкві. Вчення, Передання, традиції Церкви, Літургії, храми - для мене вони прекрасні! Саме тому я православний.

Хочу також додати, що в Православній Церкві я знайшов повноту християнської історії, передання та вчення.

- Чи є різниця між вашими методами проповідування у той час, як ви були протестантом, і тепер?

- Гарне питання. Іноді, проповідуючи в православній церкві, я намагаюся проповідувати більш спокійно, стримано. Адже люди звикли чути від своїх священиків проповіді у певному виваженому стилі. Але дуже часто мені це не вдається. Мій стиль проповіді виникає не через те, що я був протестантом чи католиком, адже від початку я був католиком. Я проповідую так, тому що Дух Святий у мені живе й Він хоче, щоб я кожною клітиною свого тіла намагався донести цю Звістку до тих, хто її потребує найбільше. Думаю, що неправильно говорити про те, що це, мовляв, протестантський стиль проповіді, а це - православний чи католицький. Господь створив нас різними, Він дав кожному з нас щось унікальне, як, наприклад, відбитки пальців. Що люди більш за все хочуть бачити і чути, то це щирість, вони не люблять фальшивих і нещирих. Їм не подобається, коли хтось удає з себе дуже релігійну духовну особу. Я - це я! І моя основна мета - доносити Звістку до тих, хто ще не в Церкві, хто не увірував.

- Де ви вперше побачили красу православ'я, про яку згадували раніше?

- Коли я вперше приїхав у Москву в 1992 році. Але я повинен чесно визнати, що коли я приїхав до Росії і побачив ті золоті куполи, то подумав: «Ага, так багато мечетей, отже, багато мусульман». Але після цього я зайшов до церкви і подумав: «Боже, як це гарно: свічки, ікони, ладан». Вже пізніше я дізнався, що це мусульмани запозичили у православних куполи для своїх храмів.

Відтоді я бачив безліч храмів. Як парафіянин я молюся у Свято-Микільському соборі у Вашингтоні, що належить Православній Церкві в Америці.

- Чому ви не приймаєте священного сану?

- Нині я знаходжуся у процесі підготовки до висвячення на священика. Але ніхто не може стати священиком просто з власного бажання. Митрополит Герман (Предстоятель Православної Церкви в Америці) чекає, коли настане слушний час, щоб мене руко положити. Коли Господь дасть, тоді я стану священиком.

Але чекаючи цього висвячення, я не збираюся сидіти в Америці, склавши руки, я хочу виконувати своє покликання і служити Господу так, як умію, у тому статусі, який маю на сьогодні.

- Пане Максиме, ви так багато говорили про красу православної віри і православних храмів. У нас в Україні дивовижних церков і соборів дуже багато, проте часто вони стоять напівпорожні навіть у великі християнські свята. Як ви гадаєте, чому люди, які живуть тут, посеред цієї краси, не приходять до храмів, чому ця краса православ'я не торкається їхніх душ?

- Знаєте, красу Церкви можна побачити лише очами духовними, а ці очі людям може відкрити лише Дух Святий. Іноді, коли ви зростаєте в цій атмосфері, серед цих храмів, ви не бачите цієї краси й не відчуваєте, адже ви звикли до неї, зростали посеред неї все своє життя. Це залежить від стану вашого серця, який безпосередньо пов'язаний з духовними очами.

Я бачив людей, які ніколи не були у Православній Церкві, й коли вони заходили до нашого собору у Вашингтоні, то починали плакати, бо мали відкрите серце, чули й бачили свідчення Церкви в іконах. А це торкалося їхнього серця.

Те саме стосується і Біблії. Зазвичай у світі у кожному готельному номері лежить Біблія. Але люди не беруть її в руки і не читають, інколи навіть не помічають. Але Дух Святий, я думаю, відкриє їхнє серце, розплющить очі, й тоді вони візьмуть її в руки, застосують у своєму житті.

- Вам доводиться проповідувати у багатьох країнах. Як ви готуєтеся до проповіді?

- Основа Звістки, яку я несу, зазвичай одна й та сама: Любов, Церква, Розп'яття, Кров Господа, боротьба добра та зла, Бога і диявола. Це універсальні принципи, універсальне вчення. Але коли я, так би мовити, оформлюю це вчення у проповідь, то, звісно, в Африці я не використовую тих образів, які використав би в Європі чи Азії. Моя проповідь дуже проста: я проповідую таким чином, щоб навіть діти могли зрозуміти те, про що кажу. Я розповідаю безліч історій, які є універсальним засобом чомусь навчити в будь-якій культурі, будь-якій традиції. Серцевина моєї Звістки завжди одна й та сама.

- В якій з країн люди найбільш сприятливі до прийняття православ'я?

- Це чудове питання, у мене немає на нього відповіді. Я б сказав, що весь світ потребує православ'я. Думаю, що в Азії населення добре сприймає православ'я. Вони дуже дисципліновані люди, поважають своїх предків так, як ми вшановуємо святих. Крім того, це розумні люди, які цінують глибину нашого передання. Знаю, що в Африці Православна Церква зростає, але там зростають усі церкви, тому що африканці чудово відповідають на звістку про Господа нашого Ісуса Христа. Але думаю, що ми, православні, повинні зосередити свої зусилля на тих країнах, які ніколи не чули Євангельської звістки.

- Чи багато таких країн?

- Так, уся Північна Африка, Близький і Середній Схід до Китаю. Індія має майже найбільше населення серед усіх країн планети і найменший відсоток християн. Проте християнство існує там впродовж двох тисяч років, адже апостол Фома, який приніс Добру Звістку в цю країну, помер саме там. Я вірю, що саме Православна Церква має найбільше потужностей, щоб змінити у майбутньому світ.

- Як жити людині, яка бажає прийняти християнство, у середовищі, де немає християн?

- Це великий хрест, який доведеться нести. Це дуже складно. Тому що, зазвичай, у таких місцях, як мусульманські країни, ті, хто оточує цю людину, можуть її вбити. Але у такої людини є унікальна нагода свідчити, бути світлом у темряві. І я бачив: де з'являється один віруючий, там дуже швидко з'являються і двоє, і троє, тому що поширюється християнство дуже швидко.

- Ви увесь час говорите про проповідь, а чи доводилося вам дискутувати, відстоювати свою думку? Чи було якесь неприйняття ваших слів? Якщо можна, наведіть приклади.

- Я проповідував у Західній Африці, і після того, як я виступив, до мене підійшов місіонер із Пакистану, який хотів поспілкуватися. Він запитав, чому я проповідую так пристрасно, з таким ентузіазмом? Я відповів: тому що вірю в Господа Ісуса Христа, Його смерть та Воскресіння. І я вважаю, що ця Добра Звістка - вирішення проблем усіх людей в усьому світі. Дух Святий діє в мені, даючи можливість доносити цю Звістку, Він підштовхує мене.

Я йому сказав: «Знаєш, коли ти будеш потопати десь у річці, я не зможу просто стояти поруч і запитувати: «Прошу, пане, чи можу я вам допомогти, врятувати вас? Знаю, як ви можете врятуватися, знаю шлях до спасіння. Я повинен кинути вам мотузку». Ні, я кричатиму: «Ось-ось, дивися сюди, зараз я кину тобі мотузку, хапайся!». Але цей проповідник сказав мені: «Насправді ваш Ісус не вмер на хресті, він імітував це. Так нас вчать у мусульманських школах. Він повисів на хресті, потів його зняли, він підвівся, а його учні сказали, що він воскрес». Я сказав йому: «Ти що, дурний? Як ти можеш цьому вірити? Навіть світські історики визнають, і в юдейських джерелах є свідчення, що людина, яку звали Ісус, була розіп'ята й померла. Це історичний факт, і факт настільки важливий, що через нього навіть змінився календар: ми говоримо тепер «року Божого такого-то».

У нас було цікаве обговорення. Він не повірив, але я заронив в його душу зерно, яке пізніше Господь може використати, щоб повести шляхом віри.

Є багато людей, які прийшли, послухали, але не покаялися й не увірували. Проте моя місія полягає не в тому, щоб вони негайно увірували, я виконую наказ Господа, Який сказав: «Ідіть, проповідуйте усім народам».

- Хотілося б запитати стосовно цих зерен. Один український священик був в Іраку разом з нашими миротворцями. До нього підійшов тамтешній дуже розлючений шейх і запитав: «Що ви тут робите, збираєтеся проповідувати? Ваші солдати тут і так як окупанти!» І той священик, отець Володимир, відповів, що він тут, тому що його паства тут, а місія його полягає не в тому, щоб проповідувати, а навпаки, щоб повчитися східної мудрості. Після того розмова пішла у зовсім іншому руслі. То скажіть, будь ласка, чи доводилося вам знаходити Христа в людях, які не є християнами?

-  Тут є три моменти. Перший: є така хитра стратегія сатани - критикувати Церкву, говорячи про те, що це культурні або політичні моменти. Ось ти приїхав з Америки, а це країна зла, ти є інструментом в руках американських політиків, тому ти приїхав в Росію, щоб зруйнувати країну. Але мене не хвилює ані культура, ані політика, мене хвилює лише війна, що йде між Господом і дияволом за душі людей.

Другий момент: правильно зробив священик, коли продемонстрував свою повагу. Це ключовий момент для вирішення всіх міжконфесійних міжрелігійних проблем. Ми повинні поважати одне одного, адже ті, кого ми ображаємо, ніколи нас не послухають.

Мої міркування щодо третього моменту... Я проповідував у багатьох містах і селищах, де молоді люди наверталися до християнства. Після нашого євангелізаційного зібрання я мав трапезу з місцевими старійшинами-киргизами. Я сидів з цими бородатими аксакалами у високих шапках, ми разом їли руками плов, і вони дали мені баранячу голову з рогами, аби продемонструвати свою пошану. Вони не були християнами, але вони так до мене поставилися. В свою чергу, я шанував їх як старійшин і мусульман. І тоді один запитав мене: «Якщо я стану християнином, хто мене поховає?» Їх дуже хвилюють такі питання. Я пояснив: «Церква вас поховає». Часто вони навіть не хотіли обговорювати якісь релігійні питання, ми просто їли плов, пили чай, говорили про Киргизстан і Америку й так стали друзями. Повірили вони чи ні, - не знаю, але знаю, що маю друзів серед них.

Зараз активно пропагується книга та фільм «Код да Вінчі». Згідно з останніми опитуваннями, 30% мешканців Великобританії у питаннях історії життя Христа довіряють більше саме цій книзі, а не Біблії. Як Ви вважаєте, чи може ця книга зашкодити християнству, чи вона зникне так само швидко, як і з'явилася?

- Давайте подумаємо про гарні сторони. Всі фільми та книги про кінець світу, «Код да Вінчі» у тому числі, показують нам, що людей цікавлять подібні речі. Проте чи даємо ми, християни, їм відповіді на подібні запитання? Якщо ми не будемо робити того, що маємо, то за нас нашу роботу зробить сатана. Адже він лише цього і чекає. Думаю, що це - одна з багатьох хибних речей, які виникають і зникають. Когось вона заплутає, когось - навпаки - покличе до пошуку, до з'ясування, чому ж насправді вчить Церква. Думаю, вплив буде і добрий, і поганий. Але, принаймні, люди про це говоритимуть, а це дає християнам шанс свідчити своїм друзям та знайомим правду про Христа. Що сатана намагається зробити злого, Господь завжди може перетворити на добро і використати для Промислу Свого.  

- Дякуємо за розмову!

Священик Андрій Дудченко,
диякон Тарасій Андрусевич,
Олександр Андрущенко,
Юлія Комінко,
Надія Замоцна,
Віталій Сидоркин