УКР РУС  


 Головна > Українські новини > В гостях у редакції  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 106 відвідувачів

Теги
комуністи та Церква автокефалія монастирі та храми України Патріарх Алексій II Церква і влада Церква і медицина молодь забобони Голодомор конфлікти Митрополит Володимир (Сабодан) УГКЦ Приїзд Патріарха Кирила в Україну 1020-річчя Хрещення Русі Предстоятелі Помісних Церков Церква і політика Доброчинність церква та політика іконопис Києво-Печерська Лавра постать у Церкві Вселенський Патріархат краєзнавство Священний Синод УПЦ педагогіка діаспора Археологія та реставрація Президент Віктор Ющенко Католицька Церква милосердя церковна журналістика церква і суспільство Мазепа українська християнська культура секти УПЦ КП шляхи єднання розкол в Україні Ющенко вибори






Рейтинг@Mail.ru






Священик Олег Мельничук: «У тих регіонах, де працюють розроблені нами центри, доля раннього соціального сирітства скоротилася на 60%. Лише уявіть собі цю цифру!»

«Усі жінки - мої», - говорить отець Олег Мельничук і загадково посміхається. І справді, настоятель першого в Україні храму на честь ікони Божої Матері «Помічниця в пологах» при Київському пологовому будинку №1 усі біди жіночі, усі скорботи та негаразди, та, разом із тим, і всі радощі та здобутки ніжної половини людства давно вже прийняв глибоко в своє серце. Відтоді дбайливо і самовіддано опікується він майбутніми мамами та породіллями, закликаючи при цьому на допомогу Матір Божу.

Перше наше запитання до отця Олега мимоволі торкнулося абортів: «Що робити з цією бідою? Як запобігти, чим зарадити?» На це наш гість жваво відповів, що боротися з подібними негативними явищами потрібно комплексно, ліквідуючи не наслідки, а причини. Саме на цьому він і робить акцент, розробляючи програму соціальних центрів матері та дитини. Про це та інше - у нашій розмові.

- Півтора роки тому ми створили Всеукраїнську благодійну громадську організацію «Мама і немовля», покликану захищати материнство та дитинство. Очолюю її я. Займаючись соціальною роботою, дослідивши сучасний стан справ і проблеми в цій галузі, ми розробили програму по створенню соціальних центрів матері та дитини. На мій погляд, ця ініціатива є своєрідним кроком уперед, оскільки пропонує абсолютно нестандартне вирішення проблеми раннього сирітства, абортів та інших бід нашого часу.

Розпочалося все відтоді, як я вперше ввійшов до Київського пологового будинку №1 у священицькій рясі. Тоді наша громада поставила собі чітке завдання - захищати та підтримувати матерів до і після пологів. Ми надавали духовно-психологічну, соціально-педагогічну, моральну і навіть матеріальну допомогу майбутнім матерям, породіллям, немовлятам та їхнім сім'ям. І сьогодні з радістю відзначаємо, що наш храм став традиційним для родини, адже з появою на світ малюка, в міру його зростання, батьки починають відвідувати церкву і стають нашими парафіянами.

Храм на честь ікони Божої Матері «Помічниця в пологах» є першою сходинкою, куди ступила людина, яка до цього часу не знала навіть, як скласти пальці для того, щоб перехреститися. Мама, приходячи сюди напередодні пологів, часто тут і хрещення приймає, вперше в житті сповідається, причащається. Після пологів я прочитую над нею спеціальну молитву, потім хрещу дитинку, воцерковлюю її, і після цього вся родина свідомо залучається до церковного життя.

Ми стали таким собі церковним центром, де кожна людина, тим більше дитина, почувається вільно. Малюки в нас повзають по храму, адже підлога вкрита чудовим килимовим покриттям; вагітні жінки почуваються комфортно, бо мають змогу присісти під час Літургії на м'які дивани, і саме в такому, можна сказати, форматі проходять у нас богослужіння.

- Як виникла ідея створити при парафії благодійну організацію?

- Ідеологічною основою Всеукраїнської благодійної організації «Мама і немовля» стало соціальне й місіонерське служіння нашої громади. Кожна справа, як відомо, має свій початок, і протягом розвитку її переслідують численні спокуси та випробування. Так сталося і з нами.

Коли ми вперше заявили в прямому ефірі одного з телеканалів про те, що ініціюємо програму розвитку соціальних центрів матері та дитини, Юрій Павленко - Міністр у справах сім'ї, молоді та спорту - тоді без вагань сказав, що держава всіляко підтримуватиме нашу ініціативу, оскільки це дуже співзвучно до проблем сьогодення. Ми підготували та подали до міністерства положення розробленої нами програми. Через деякий час вийшла постанова Кабінету Міністрів України, яка передбачала відкриття соціальних центрів матері та дитини. Іншими словами, те, про що ми говорили в програмних засадах нашої благодійної організації, вийшло на рівень держави і стало одним із напрямків державної політики.

Сьогодні, через рік, ми маємо 12 подібних центрів по всій Україні, і це говорить, перш за все, про те, що наша ініціатива в соціальному вимірі є для українського суспільства дуже актуальною. Центри відкриті у місті Фастові Київської області, в Криму, Херсоні, Хмельницькому. В цих закладах мама, яка щойно народила дитину, може жити протягом 18 місяців. У цей період вона проходить психологічну адаптацію, звикає до дитини, під наглядом лікарів та медсестер вчиться доглядати малюка.

Але те, над чим я працюю зараз, - слово завтрашнього дня. Недостатньо лише боротися з наслідками негативних явищ - абортами, соціальним сирітством, треба також і попереджувати їх, здійснювати кроки для того, щоб складна ситуація, коли жінка або змушена робити аборт, або відмовляється від дитини, взагалі не виникала. Потрібно ліквідовувати причину, а не наслідки, тобто, допомагати жінці та сім'ї ще до народження дитини.

Тому головне завдання нашої благодійної організації - це побудова всеукраїнського соціального центру «Мама і немовля». На етапі підготовки цієї ініціативи ми повсякчас відчуваємо підтримку з боку Прем'єр-міністра, урядових кіл, проте трапляються й прикрі випадки, коли в пресі нас намагаються заплямувати, переінакшити наше починання, представивши його в викривленому світлі. Але наш центр - це слово майбутнього: тут буде православ'я, жива віра і жертовне соціальне служіння нашої Церкви. Працюватиме три відділення: медичне, соціальне й духовне; відкриємо дитячий басейн, школу батьківства; постійно вестиме прийом акушер-гінеколог, педіатр-неонатолог, ендокринолог, УЗД, соціальні працівники, медперсонал і священик.

- Отче, дозвольте запитання, пов'язане з вашою повсякденною священицькою практикою. Згідно з церковними правилами, жінці відразу після пологів не можна брати участі у богослужінні. Знаємо, що в вашому храмі, який існує при пологовому будинку, породіллі моляться за Літургією. У вас із цим виникали складнощі, багато хто був проти, але тепер ваш храм - єдиний у своєму роді...

- Той етап, коли вирішувалося це питання, я пережив дуже болісно, адже шлях був тернистим. У мене навіть є збірка віршів, які я написав у той час - було дуже важко. Мені тоді казали: «Служи молебні й усе...» А я пишу: «Ну що молебні, це не діло. Людині треба, щоб горіло, її душа, і серце, й почуття. Святе Причастя - оце і є життя».

Людину треба привести до храму, показати суть віри, суть життя євангельського, а не просто куполи та стіни. Суть не в красивому інтер'єрі, а в Святому Причасті, єднанні з Христом-Богом. Це жива віра, живе проявлення любові, а не якесь мертве явище, яким, за бажанням, можна користуватися чи ні. І цим я завжди керувався.

Чому були перепони? Напевне тому, що багато хто і досі залишається на позиціях перших століть або середньовіччя і не розуміє, що нехай краще людина зайде в церкву в будь-якому стані, ніж перед нею зачинять двері й скажуть, що ти - нечиста. А в жінки у реанімаційному відділенні помирає дитина, і я морального права не маю не пустити її до церкви. Вона щойно народила, тепер ця крихітка перебуває у важкому стані, і мама може покласти надію лише на те, що Матір Божа, Господь допоможуть, і дитинка зцілиться.

Добре, якщо малюк народився здоровим, і сім'я радіє. Але коли він у реанімації під апаратом штучного дихання, і працює в цьому випадку лише фактор часу (а нашою мовою - це воля Божа), що, в цьому випадку, я можу сказати матері? - Стій під дверима храму, доки 40 днів не мине?

Це я доводив усім, але мене ніхто не чув. Тоді я прийшов до Блаженнішого владики Володимира, мовляв, така ситуація, проти мене всі, то, може, я неправильним шляхом іду? Митрополит благословив мене і сказав, що це - Божа справа. Ось це благословення владики Володимира і стало для мене своєрідним щитом, і водночас мечем, які дозволили без остраху йти далі з розумінням, що мій напрямок - правильний.

За місяць, поки ми служили Літургії, в нас причастилося близько 50 жінок, для яких це таїнство було першим у житті. Скажіть мені, де сьогодні є ще такий результат у нецерковному середовищі? Не там, де служба правиться серед віруючих, які знають, що таке канони ІІІ століття, а там, де люди взагалі вперше чують про Бога!

- Ваш храм - на честь ікони Божої Матері «Помічниця в пологах» - теж унікальний у своєму роді...

- 3-го жовтня ми вперше в історії Православної Церкви вшановували пам'ять цієї ікони. А наша церква - єдина, освячена на честь цього образа. Того дня, коли ми відзначали храмове свято, на Літургії були присутні близько 60 дітей, і це ті, кого я хрестив, причащав і до сьогодні ними опікуюсь.

Ось і зараз, дорогою до вашої редакції, на вулиці підійшла жінка і зі сльозами на очах почала мене обіймати. Декілька років тому під час вагітності вона перебувала у важкому стані, лікарі радили зробити аборт, проте вона не могла навіть думки такої припустити. З Божою допомогою, дитину вона народила. Весь цей час я підтримував, молився за неї, і сьогодні, коли її зустрів, мені було надзвичайно приємно побачити ось такі плоди свого служіння, важливість якого багато хто недооцінював.

- Зараз надзвичайно гостро стоїть проблема абортів, а отже, необхідності боротьби з ними. Якими методами, на вашу думку, варто було б скористатися в першу чергу? Які засоби проти абортів допомогли б краще за все?

- Питання абортів, переривання вагітності - одне з ключових у проблемі захисту материнства та дитинства. На жаль, політика, яка зараз існує в Церкві стосовно абортів, а це однозначно «проти» - не може бути всіма сприйнята як позитив. Тому що «проти» - це передусім агресія. В нашому ж випадку потрібно сказати, що так, аборт - це погано, це вбивство, в той час як функція матері - народження.

І тут потрібно політику «проти» замінити на політику «за» - «за виношування», «за народження». Треба показати суспільству, що саме становить собою материнство, дитинство, як це прекрасно й велично. Тоді жінка буде не боятися, а з почуттям відповідальності та трепетного хвилювання ставитися до себе: «Я - мама!»

- Наші читачі запитують, чи траплялося вам коли-небудь переконати жінку не робити аборт?

- Так, випадки були, і не поодинокі. Проте проблема полягає в тому, що немає системності у вирішенні цього питання. Якби це узгоджувалося на рівні міністерств та певного соціального корпусу в Церкві, не говорячи про конфесії, то тоді можна було б ініціювати це згори і втілювати в життя на рівні низовому. Коли цього немає, то місіонер-священик опиняється в певних рамках.

Наприклад, якщо я підійду до лікаря і скажу, що аборт робити не можна, окрім агресії з його боку та думок про те, що я відбираю в нього заробіток, нічого не буде. Усе починається з моралі, внутрішнього переконання, з віри. І наскільки ця мораль у лікарів буде законодавчо піднята на інший рівень, настільки вони зможуть переосмислити як свою роботу, так і місце та роль жінки, яка прийшла на аборт.

Хотілося б ще торкнутися теми раннього соціального сирітства. Це для держави наразі дуже актуально. З вуст міністра Павленка прозвучало твердження, що в тих регіонах, де є центри, що працюють за принципом, запропонованим та розробленим Всеукраїнською благодійною організацією «Мама і немовля», доля раннього соціального сирітства скоротилася на 60%. Лише уявіть собі цю цифру!

На жаль, у вирішенні проблеми раннього сирітства зіграла негативну роль ініціатива держави. Та матеріальна допомога, яка надається матері при народженні дитини, часто несе плачевні наслідки, адже жінка народжує, отримує за це гроші від держави й відмовляється від дитини, - ось це є дійсно проблемою.

Я був співорганізатором спеціальних тренінгів щодо запобігання ранньому сирітству. Цей проект діяв минулого року, я туди прийшов як звичайний слухач, а згодом мене запросили читати лекції та вести практичні заняття. Це дуже серйозне питання. До того ж, сьогодні ми акцентуємо увагу на абортах, але проблема, що матері дітей народжують, проте залишають на піклування держави, стоїть не менш гостро та актуально. А раннє соціальне сирітство - це безпритульність, дитбудинки, дитяча злочинність та дитяча смертність у ранньому віці.

Наша Церква має величезні напрацювання, аби цьому запобігти, а тому нам є, з чим виходити на загальнодержавний рівень, аби посприяти вирішенню цієї проблеми. Якщо держава це законодавчо врегулює, дозволить Церкві допомогти, то результат буде надзвичайно позитивним, як ми це можемо бачити на прикладі соціальних центрів, організованих на базі нашої організації «Мама і немовля».

- Що б ви порадили тим подружжям, які хочуть мати дітей, проте, в силу певних причин, цього не відбувається. Що можна вдіяти в цій ситуації, йти на штучне запліднення?

- Я б особисто радив всиновлювати дитину. На жаль, в нашій державі явище усиновлення сплюндроване, викривлене. На заході всиновити дитину для віруючої людини - це проявити свою любов, турботу та піклування. Це престижно й схвалюється як на рівні громади, так і на рівні держави.

У нас поки що справи набагато гірші, всиновити дитину дуже складно через численні бюрократичні перепони. Проте я б усе одно радив це зробити, бо штучне запліднення - це посягання на волю Божу. А якщо ми усиновлюємо, то цим проявляємо до покинутої дитинки любов, виконуючи таким чином заповідь Божу.

- Зазвичай, коли дитинку хрестять невдовзі після народження, мати не може бути присутня під час таїнства. У вашому храмі ситуація складається подібним чином?

- У жодному разі! Хрещення - це таїнство, яке відбувається в кожного з нас раз у житті. Хіба я можу матері - людині, яка була ще декілька днів тому для малюка домівкою і єдиним прихистком, не дозволити побачити, як її кровинка очищується від гріхів у хрещенській купелі? В ім'я чого, скажіть мені, людину не пускають у храм, де звершується таїнство Хрещення над тим, хто щойно був в її утробі? На це питання для мене є однозначна відповідь - такого не повинно бути. Не можна сліпо слідувати правилам, адже Православ'я - це живе, тверезе і мудре буття.

- Чи проводите ви якісь бесіди з батьками та хрещеними перед тим, як охрестити дитину?

- У нашій парафії робота ведеться комплесно. Я не просто приходжу до храму та служу Літургії. Я відвідую відділення нашого пологового будинку, заходжу до кожної палати, розмовляю з жінками. Потім будь-яка мама за бажанням може прийти до нас, я з нею спілкуюся, готую до сповіді та причастя. З нашого храму вона вже виходить більш-менш обізнаною, розуміє, навіщо хрестити дитину, що це їй дає, і наскільки це важливо.

Є й інший бік. Наше суспільство настільки уражено комуністичною ідеологією, що багатьом громадянам важко подолати в собі ті стереотипи, які закладалися протягом 70-х років. Раніше я часто стикався з негативним ставленням серед медичного персоналу, мовляв, чого я тут ходжу. Коли тільки розпочинав свою діяльність, мене на порозі медичного закладу зустрічали словами: «А що, в нас хтось помер, що ви до нас завітали?» Бувало, зачиняли переді мною двері, не пускали в палати. Проте згодом лікарі та медичні працівники побачили, що одне слово священика, одне добре речення здатне переконати жінку не відмовлятися від дитини, підтримати її, отоді вже ставлення почало мінятися просто на очах. Бувало, трапилося якесь лихо, в матері чи вагітної жінки - стрес, то їй пошепки медсестри казали: «Зателефонуй отцю Олегу, хай приїде допоможе». Ось так. Сьогодні всі лікарі зі мною шанобливо вітаються, звертаються за порадою, а на свята обов'язково відвідують наш храм.

Я завжди зазначаю, що суспільство потрібно лікувати духовно, й підходити до цього треба комплексно, серйозно та дуже відповідально. Адже ми перед Богом відповідатимемо за те, якими люди є зараз. Ми мусимо показати, що Церква - це не просто будівля, в якій відбуваються певні ритуали та служби, часто незрозумілі для більшості людей, а вона є духовним і соціальним центром. Ми повинні працювати так, щоб будь-хто, віруючий чи невіруючий, бачачи наше соціальне служіння, навернувся до нас, долучився до того джерела благодаті та милості, що його дає Христос, і свідомо захотів стати членом Церкви Божої.

Бесіду вели:
Священик Андрій Дудченко
Олександр Андрущенко
Надія Замоцна
Віталій Сидоркін
Віталій Разіцький
Юлія Комінко