УКР РУС  


 Головна > Українські новини > В гостях у редакції  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 88 відвідувачів

Теги
Києво-Печерська Лавра милосердя Священний Синод УПЦ 1020-річчя Хрещення Русі постать у Церкві Церква і медицина Мазепа Митрополит Володимир (Сабодан) Церква і політика Приїзд Патріарха Кирила в Україну церква та політика комуністи та Церква іконопис українська християнська культура Вселенський Патріархат церква і суспільство конфлікти краєзнавство Католицька Церква вибори Доброчинність Археологія та реставрація діаспора Президент Віктор Ющенко Голодомор розкол в Україні Патріарх Алексій II шляхи єднання Предстоятелі Помісних Церков забобони УГКЦ молодь церковна журналістика монастирі та храми України секти Церква і влада УПЦ КП автокефалія педагогіка Ющенко






Рейтинг@Mail.ru






Ректор Ужгородської Української богословської академії отець Віктор Бедь: «Наш навчальний заклад — абсолютно нове віяння в системі державної освіти»

Ідея створення богословської академії в отця Віктора Бедя народилася ще 15 років тому. І ось, другий в Україні вищий духовний навчальний заклад уже четвертий рік поспіль зараховує до числа своїх студентів усіх, хто прагне не тільки здобути богословські знання, а й послужити державі та народові навіть на найвищих державних посадах. Адже два дипломи, які отримують випускники УУБА (церковного та державного зразків, що відповідають міжнародним стандартам), можуть їм у цьому допомогти.

Пропонуємо читачам розмову, яка відбулася напередодні дня вшанування преподобного Нестора Літописця - покровителя усіх викладачів та учнів - з ректором академії священиком Віктором Бедем. У чому полягає оригінальність та унікальність УУБА, які обрії відкриває вона своїм вихованцям та що то за таємничі два дипломи - про все це ми дізналися під час розмови з гостем нашої редакції. 

Місяць тому отець Віктор став священиком: 8 жовтня єпископ Мукачівський і Ужгородський Агапіт у кафедральному соборі Мукачева висвятив його в сан ієрея.

До відкриття Ужгородської богословської академії діяльність отця Віктора була тісно пов'язана з юриспруденцією. Закінчивши 1988 року з відзнакою юридичний факультет Львівського національного університету ім. І.Я. Франка, він розпочав професійну діяльність на посаді стажиста адвоката, а відтак і адвоката, члена Закарпатської обласної колегії адвокатів. 1990-го був обраний народним депутатом Верховної Ради України І-го скликання, брав участь у прийнятті Акту про державний суверенітет нашої країни. Стояв, так би мовити, біля витоків її незалежності.

По закінченні депутатських повноважень процвітаючий і успішний адвокат Віктор Бедь повернувся до Ужгорода, де заснував власну адвокатську контору, поєднуючи правозахисну діяльність з науково-дослідною та викладацькою роботою в Ужгородському національному університеті. Був завідувачем кафедри права в Закарпатському державному університеті, а згодом очолював Закарпатський інститут МАУП. Здобув додатково інші вищі освіти за спеціальностями: психологія, фінанси, богослов'я. Захистив дисертаційні дослідження, отримавши наукові ступені доктора філософії, кандидата юридичних наук та наукові звання доцента і професора.

Нині отець Віктор - член Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури при Кабінеті Міністрів України, голова Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури на Закарпатті й керівник Асоціації адвокатів України. Щоправда, таку широку діяльність він планує потроху з себе складати й займатися винятково розвитком богословської академії, служити Богові, людям і ростити двох синів.

- Отче, Ужгородська академія - другий в Україні вищий богословський навчальний заклад. Незабаром вона відзначатиме п'ятиріччя від дня заснування. Розкажіть, будь ласка, з чого все починалося...

- Ідея щодо необхідності створення богословської академії в західному регіоні України, зокрема в Закарпатті, виникла в мене ще в середині 1990 року. Це питання я обговорював з тодішнім правлячим архієпископом, нині вже покійним, владикою Євфимієм, а потім вивчав на різних рівнях: серед закарпатського духовенства, єпископів та в митрополії. З Божою допомогою, наприкінці січня 2002 року Блаженніший Митрополит Володимир благословив відкриття богословської академії в місті Ужгороді. Розуміння необхідності у створенні цього навчального закладу і підтримку в реалізації мого задуму надав правлячий єпископ Мукачівський і Ужгородський Агапіт. Тоді відразу ми й набрали невеличку групу наших перших студентів.

Особливістю академії є те, що вона від початку створювалася як навчально-науковий комплекс двох вузів: духовного, Української Православної Церкви, та світського. Все це надає нашим випускникам - майбутнім пастирям чи місіонерам - можливість отримувати поряд із вищою духовною освітою, і вищу освіту світську. Закінчити УУБА можна одночасно зі ступенем бакалавра за напрямом «Філософія» (сподіваємося, в подальшому можна буде отримати і ступінь магістра) та зі ступенем магістра богослов'я.

Перед нашою духовною освітою вже декілька десятиліть стоїть проблема: держава не визнає дипломи духовних шкіл, і через це наше духовенство та випускники семінарій обмежені в працевлаштуванні. Це я вважаю прямим порушенням конституційного права особи як на працю, так і щодо самого принципу відділення держави від Церкви, а Церкви від держави. Остання мала б визнавати дипломи духовних шкіл, не втручаючись при цьому у внутрішньо церковні справи.

Посудіть самі: якщо Церква своїм випускникам присвоює звання бакалавра чи магістра, тобто, дає свідоцтво про повну вищу освіту, то держава мала б із цим погоджуватися і в жодному разі не чинити якихось перепонів. У нас, на жаль, поки що навпаки.

Тому, виношуючи ідею створення академії, я наполягав на тому, щоб випускники УБА отримували два дипломи - духовний і світський. У цьому питанні я знайшов цілковиту підтримку з боку Блаженнішого владики Володимира та правлячого єпископа Агапіта. З часом, зваживши на наші аргументи, з розумінням до даного питання поставилися і в Міністерстві освіти і науки України. Таким чином, на теренах України розпочав свою діяльність духовно-навчально-науковий комплекс у складі вищого духовного навчального закладу (рішення Священного Синоду УПЦ від 29 грудня 2003 року) та приватний вищий навчальний заклад (Статут якого було затверджено у Міносвіти): «Ужгородська українська богословська академія - Карпатський університет». Взагалі це є новим віянням у системі державної освіти, і відтепер за цим аналогом розробляються програми інших духовних шкіл.

Студенти-богослови, які вступають до УУБА, проходять повний навчальний курс із вивчення усіх богословських дисциплін, традиційних для академій, і паралельно об'єднану програму, необхідну для отримання диплому державного зразка за напрямом філософія. Це дає можливість нашій молоді в майбутньому вільно, без обмежень викладати в школах, у вищих навчальних закладах та обіймати будь-які посади в державних органах влади.

Необхідність нашої академії була ще продиктована й тими історичними умовами, в яких розвивалася Україна протягом останнього століття. Зокрема, якщо брати Західну Україну, Закарпаття, то цей регіон тривалий час знаходився під впливом західних європейських держав. На Галичину впливала Польща. Закарпаття ж тисячу років знаходилося під могутнім протекторатом Угорщини. Унії, які виникли в Галичині, в тому числі й Ужгородська унія 1646 року, яка, до речі, не має документального підтвердження, вплинули й на ті процеси, які пов'язані з віросповіданням, зокрема, з православним.

Закарпаття знаходиться на кордоні з чотирма державами - Польщею, Словаччиною, Угорщиною та Румунією. Остання країна є, так би мовити, для нас побратимською. Там домінує Православна Церква, яка перебуває в канонічному єднанні з нашою Церквою. Тому для західного регіону можливість підготовки священиків і місіонерів з вищою духовною освітою в себе вдома, на основі безпосередньо тих традицій, які складалися віками, є дуже важливою і перспективною. Наразі, окрім студентів з України в академії навчаються також представники з Угорщини, Словаччини та Росії.

Крім того, з благословення Блаженнішого Митрополита Володимира, по лінії Карпатського університету, який створений при академії, було проліцензовано низку світських спеціальностей по напрямках: право, комп'ютерні науки, психологія, іноземні мови (англійська, німецька), фінанси та філософія. Це дало нам можливість проводити набір і світських студентів до Карпатського університету - навчального закладу, який створений під Ужгородську богословську академію УПЦ. Особливістю університету є те, що всі майбутні світські фахівці вивчають протягом усіх років богословські дисципліни. Тобто, майбутні юристи, психологи, фінансисти, перекладачі, учителі та філософи, які в принципі не збираються пов'язувати свою діяльність безпосередньо з богослужбовою практикою, вивчають досконало історію Православної Церкви, вступ до богослов'я, Старий і Новий Завіт тощо. У цьому ми вбачаємо своє місіонерське й просвітницьке завдання, оскільки долучаємося до підготовки майбутніх кадрів для держави, які розумітимуть, що таке Церква, і що втратило наше суспільство внаслідок так званих «революційних комуністичних переворотів» та експериментів, які відбувалися в історії нашого народу, держави і Церкви, починаючи з 1917 року.

- Багато студентів у вас зараз навчається?

- Маємо 350 осіб на денній і заочній формах. Якщо брати лише в межах богословської академії, то тут 150 студентів, половина з яких навчається на стаціонарі, а половина - на заочному відділенні.

- Чи планується у вас акредитація за напрямком «теологія», який зараз введено у державну систему освіти?

- Коли ми затверджували свій статут, такого стандарту в системі Міносвіти ще не було розроблено, існував тільки наказ на майбутнє. В подальшому, проводячи ліцензування до рівня магістра, ми плануємо здобути державну акредитацію за спеціальністю «Теологія», що відноситься до напряму «Філософія». Зараз ми готуємо спеціалістів із вищою освітою за державними стандартами за двома спеціальностями - філософія та релігієзнавство.

- А зв'язки із західними університетами у вас є, існує обмін досвідом між професорами та студентами?

- Ми встановили тісні контакти з богословським факультетом при Пряшівському університеті в Польщі. Також налагоджуємо листування із Санкт-Петербурзькою духовною академією. Взагалі, міжнародні контакти ми ще тільки починаємо розвивати, тому що протягом усіх цих перших років становлення руки до того якось не доходили. Але в наших планах - контактувати по можливості з усіма православними духовними школами.

- В академії ведеться наукова робота?

- Так, звичайно. У нас два основні напрямки - біблеїстика та дослідження історії Української Православної Церкви, в першу чергу, на Закарпатті. Прийняття християнства в нашому регіоні (а про це свідчать численні історичні довідки) відбулося практично на 100 років раніше, ніж по всій Україні, тому ми поставили собі завдання опрацювати джерела та матеріали з цього питання.

Також ми хотіли б показати усій нашій українській спільноті, наскільки в Західному регіоні первинними і глибинними є саме православні традиції. Показати ті процеси, які відбувалися внаслідок поширення католицької віри. Як не прикро це слухати Католицькій Церкві, але зазвичай це відбувалося із застосуванням насильства, з брутальною асиміляцією місцевого населення. Люди чинили цьому опір, що й призвело до того, що на початку ХХ століття значна частина закарпатців, які декілька століть тому були насильно загнані в унію, просто повернулися в Православ'я, і Рим нічого з цим не зміг зробити. Адже відомо, що на початку минулого століття православних на Закарпатті переслідували і притягали до кримінальної відповідальності лише за те, що вони поверталися в свою прабатьківську віру. Як ви знаєте, на чолі процесу повернення стояв визначний діяч, особливо шанований на Закарпатті - преподобний Олексій Карпаторуський (Кобелюк).

- Які ви бачите найбільші проблеми в галузі богословської освіти в Україні?

- Найбільшою проблемою було і залишається те, що держава, де-юре погоджуючись із тим, що Церква має свої законні приватні інтереси, відповідно, в межах цих конституційних і законних прав має право на створення своїх інституцій, зокрема, духовних шкіл, де-факто не хоче погодитися з тим, що випускники цих шкіл є повноцінними особами з вищою духовною освітою. Виникає проблема і з визнанням наукових ступенів та наукових звань. Думаю, що в силу тих політичних проблем, які зараз існують в нашій країні, до вирішення більшості питань, пов'язаних із розвитком духовної освіти, взагалі визнанням ролі Церкви в суспільстві, в держави просто «не доходять руки».

Дуже добре, що останнім часом, з боку і політиків, і бізнесменів, є великі подвижницькі поклики. Вони починають допомагати Церкві в багатьох складних ситуаціях. Але на мою думку, було б набагато більше користі, якби з боку можновладців була також і підтримка законних прав Церкви, неперешкоджання її діяльності, а також реальне, а не фіктивне невтручання в церковні справи. Це принесло б велику користь суспільству, сприяло б його консолідації та нормальному функціонуванню всіх релігійних об'єднань в Україні.

- Як ви ставитеся до введення в навчальну програму середньої школі курсу з основ християнської культури?

- До вивчення засад богослов'я в середніх школах я ставлюся, звичайно, позитивно. Але знов таки, одна рука можновладця це дозволяє вводити, друга - не дозволяє. Це питання зараз віддано на відкуп місцевим адміністраціям, адже в Україні немає єдиного підходу до розвитку духовності, немає спільного бачення вирішення цієї проблеми на рівні найвищого керівництва, а тому на місцевому рівні усе залежить від того, хто на сьогодні є керівником районних, міських чи обласних відділів освіти. Якщо він сектант, то все зробить для того, аби віровчення в школі викладалося крізь призму сектантського вчення. Якщо він католик чи греко-католик, то сприятиме, аби був присутній елемент католицизму. Якщо він православний, то весь час боятиметься, бо не знає, до якої конфесії притулитися, бо вітер «нагорі» незрозумілий, то одних підтримують, то інших. У цьому питанні в нас - хаос.

Інша проблема - масовий недопуск священиків, у тому числі Української Православної Церкви, до викладання християнської етики в школі. Ми усі з вами розуміємо, що якщо її читатиме вчитель, який навіть ходить до церкви чи принаймні чув щось про неї, проте не має базової богословської освіти і не орієнтується в питаннях глибинності віри, то навряд чи цей предмет дійде до душі учня.

Те, що зроблені перші кроки вперед - це позитивно. Але, на жаль, вони є здебільшого хаотичні і в межах держави цього не достатньо.

- Але часто священики самі не готові прийти в школи і викладати. Багато хто з них, особливо в сільській місцевості, й самі не мають богословської освіти...

- Так, ви праві. Але ніхто й не каже, що священики мусять покинути свої парафії, забути про богослужбові обов'язки й масово піти викладати. Місіонерами на приходах є одиниці, які можуть не тільки служби відправляти, а й заняття в недільній школі вести.

Йдеться про інше. Держава не визначилася, що є для неї пріоритетом в духовній галузі. Скажіть, будь ласка, що нас чекає завтра? Одна дитина прослухає курс християнської етики і вважатиме, що тільки Папа Римський і є справжнім святим. Друга буде переконана, що істинною є тільки канонічна православна віра. Третя ж взагалі вивчатиме основи християнства під великим портретом Філарета на стіні. Завтра ці три особи, які закінчать школу, здобудуть вищу освіту, обіймуть високі посади в державному управлінні, вирішуватимуть важливі проблеми, і кожен із них дивитиметься на питання духовної сфери по-різному, сприйматиме історію власного народу на принципах протистояння, а не християнської любові і братського взаєморозуміння. Про яку єдність чи консолідацію серед українців тоді йтиме мова?

Ми говоримо, що Україна має бути єдина, нація має бути об'єднаною, в тому числі духовно. Але роблячи добру справу, в той самий час без затвердження цілісної духовної концепції, яка б базувалася на істинних духовних цінностях і традиціях нашого народу, ми закладаємо величезні протиріччя для майбутніх поколінь. З даного питання держава не повинна провадити дволику політику. Шануючи і законодавчо забезпечуючи права інших конфесій в Україні (зокрема, національних меншин), в ім'я національної і духовної єдності українського народу пріоритет має належати православ'ю.

- Розкажіть, будь ласка, про устрій та життя поза навчанням у вашій академії. Певно, що студенти УБА, як і будь-якого іншого вишу, видають стінгазети та грають у футбол...

- Внутрішній розпорядок студентів нашої академії відповідає традиції православних духовних шкіл. Вони проживають у гуртожитку, окремо мешкають студенти світські. Сказати відверто, навчальна програма УБА - дуже важка, адже, як я вже зазначав, об'єднано два повні курси навчання. Відповідно день наших богословів досить регламентований - підйом, ранішня молитва, сніданок, заняття, послухи. Ввечері - вечірня молитва...

Окреме місце посідає богослужбова практика - обов'язкові молитовні правила, відвідування богослужінь. У решті - вони живуть звичайним життям студентів: займаються спортом (для цього ми орендуємо басейн), відвідують культурні заходи, готують стінгазети, організовують футбольні матчі. Ось незабаром у нас готується матч-реванш з вихованцями греко-католицької семінарії. Що радує - студенти знаходять між собою справжнє християнське взаєморозуміння, яке базується на любові до ближнього.

Багато студентських ініціатив пов'язано з паломницькими поїздками по Закарпаттю. Ми відвідуємо монастирі та інші святині на території України, часто запрошуємо й мирян. У нашій єпархії є Грушівська обитель у Тячівському районі - це один із найдавніших монастирів, який зараз відроджується, і наші студенти беруть у цьому безпосередню участь.

- А дівчата у вас навчаються?

- Так, на регентському відділенні та відділенні православної педагогіки.

- Особисто ви як ставитеся до того, що жінка здобуває богословську освіту? Де вона зможе застосувати здобуті знання?

- Для жінок богословська освіта має свої спеціальності та програми. Дівчата, які закінчили богословський навчальний заклад, можуть бути православними педагогами, регентами, організаторами церковних хорів. І, сподіваємося, вони обов'язково стануть гарними матушками.

- Від редакції нашого інформаційного порталу щиро дякуємо вам, отець ректор, за цікаву розмову та бажаємо, аби всі ваші сміливі задуми й надалі втілювалися в життя.

 
Бесіду вели

Священик Андрій Дудченко
Олександр Андрущенко
Віталій Сидоркін
Віталій Разіцький
Юлія Комінко
Ольга Продан