УКР РУС  


 Головна > Українські новини > В гостях у редакції  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 149 відвідувачів

Теги
комуністи та Церква церква і суспільство Приїзд Патріарха Кирила в Україну постать у Церкві Ющенко секти шляхи єднання Президент Віктор Ющенко монастирі та храми України Голодомор Церква і політика Церква і медицина Мазепа 1020-річчя Хрещення Русі Предстоятелі Помісних Церков забобони Патріарх Алексій II Доброчинність церковна журналістика краєзнавство милосердя Вселенський Патріархат діаспора молодь УГКЦ педагогіка українська християнська культура конфлікти УПЦ КП Священний Синод УПЦ Церква і влада Києво-Печерська Лавра церква та політика іконопис Митрополит Володимир (Сабодан) Католицька Церква Археологія та реставрація розкол в Україні вибори автокефалія






Рейтинг@Mail.ru






Директор Релігійно-інформаційної служби України Тарас Антошевський: «Ми протистоїмо секуляризації українського суспільства»

  27 лютого 2007



Портал «Релігійно-інформаційна служба України» (РІСУ) часом дістає багато критики з боку православних читачів Інтернету за те, що подає «незручну» для нас інформацію чи таку, яка виглядає упередженою. Нам би хотілося, і це природно, щоб про нашу Церкву писали тільки позитив. Але принципи журналістської етики вимагають незаангажованості та всебічного висвітлення подій, що відбуваються у суспільстві. Робота журналіста непроста, а журналіста релігійного - тим паче. Чи можна жертвувати об'єктивністю заради позитивного образу Церкви? Якою має бути «внутрішня цензура» релігійного журналіста? Про це та інше ми міркували разом з директором РІСУ Тарасом Антошевським в редакції «Православія в Україні».

«Наше головне завдання - об'єктивна подача інформації»

Священик Андрій Дудченко:
- Портал РІСУ - один із найпопулярніших в Україні релігійних ресурсів. Чия була ініціатива створити його?

Тарас Антошевський:

- Дякую за гарні слова на адресу нашого сайту.

На той час, коли створювалася РІСУ, не існувало Інтернет-видання, яке б говорило про всі релігійні течії в Україні, в тому числі, англійською мовою. Коли ми починали роботу над створенням релігійно-інформаційної служби, то від початку орієнтувалися на те, щоб наше видання висвітлювало життя не якоїсь певної Церкви, а усіх конфесій держави. Задум довго не могли втілити в життя - як завжди, гостро стояла проблема фінансування, а зацікавлених в цьому людей на той час просто не було.

Віднайти спонсорів на проект вдалося лише напередодні візиту Папи Римського в Україну. Засновниками РІСУ були два віце-ректори ще тоді Львівської богословської академії (нині - Український католицький університет) Джефрі Віллз та Мирослав Маринович - директор Інституту релігії і суспільства. Вони часто бували закордоном і бачили, що таке релігійне видання потрібне.

Головним завданням сайту стало інформування англомовного читача щодо релігійних подій в Україні. Журналістів серед нас були одиниці (з десятьох - лише двоє). Почавши працювати, ми побачили, що подужаємо й українську версію сайту.

Свящ. Андрій Дудченко:
- За якими принципами ви будуєте інформаційну політику?

- Найголовніше редакційне завдання, яке залишалося і залишається тим самим від початку і до сьогодні - об'єктивна подача інформації. Щоправда, часом ми несвідомо подаємо необ'єктивну інформацію, бо не маємо іншої. Трапляються ситуації, коли ми про щось написали, а пізніше виявляється, що нас навмисне ввели в оману, або використовували для поширення певної тенденційної інформації. Прикро, але так буває.

Спочатку гостро стояла проблема знайти достатню кількість джерел інформації. Більше було новин про греко-католиків, від вас («Православіє в Україні» - ред.) дізнавалися про життя православних; а от про мусульман, протестантів, євреїв не знали нічого.

До того ж для нас було важливо, щоб в редакції працювали люди різних віросповідань. Тому ми почали залучати до роботи людей усіх конфесій.

Свящ. Андрій Дудченко:
- Останні 15 років в українському православ'ї дуже гостро постають питання розколу, і в пресі з цього приводу з'являються досить критичні публікації. У вас на сайті є розділ «Моніторинг ЗМІ», де ви друкуєте
статті на подібну тематику. Скажіть, ви ставите все, що знаходите, чи існує внутрішня цензура?

- Цензура є на будь-яку інформацію. Особливо на таку, яка здатна дискредитувати, заплямувати певну конфесію або надходить з невідомого джерела.

Але часом, коли знаходжу якусь новину і бачу, що вона може комусь не сподобатися, але становить певний інтерес для громадськості, я її ставлю. У цьому випадку дію за принципом, щоб «дур кожного була видна». За це нерідко діставав і від колег, і від начальства. Проте, даруйте, якщо хтось себе дискредитує, це його справа, читачі повинні це бачити. У деяких випадках ми наголошували, що зберігаємо редакцію автора. Коли на нашу адресу надходили з різних церков листи з критикою: ви такі-сякі, погані, - ми навіть деколи ті листи ставили на сайт, щоб максимально подати стиль їхніх авторів.

Щодо проблем розколу, як ви самі чудово розумієте, то дуже часто вони є суто політичними. Релігійні діячі самі в певних випадках переймаються більше політикою, а не духовністю. Коли ми про це пишемо, нам дорікають, мовляв, у нас занадто політизоване представлення релігійного життя. Але це не наша проблема, ми лише висвітлюємо наявні тенденції.

Через те останнім часом ми намагаємося визбирувати інформацію, яка б подавала дійсно релігійне, духовне життя. Навіть якась дрібничка: хресний хід з мощами десь там на місцевому рівні, або ще щось - цим ми прагнемо показати, що в церкві відбуваються не лише якісь там політичні речі.

Свящ. Андрій Дудченко:
- Як би Ви коротко описали місію вашого порталу?

- Намагатися подавати інформацію про те, що є важливим в релігійному житті України. І оскільки медіа не є просто якоюсь дошкою, на якій можна написати що завгодно, ми також намагаємося впливати на релігійно-суспільні відносини, формувати громадську думку щодо релігійного життя в державі.

Наскільки мені відомо, нашу інформацію використовують багато поважних організацій.

Юлія Комінко:
- Яку саме громадську думку стосовно релігійного життя в Україні ви намагаєтеся формувати?

- З одного боку, деколи доводиться йти, так би мовити, проти себе і подавати інформацію, яка, можливо, дискредитує якусь релігійну течію. Але якщо проблема існує, то ми мусимо про неї говорити.

З іншого боку, намагаємося виконувати завдання, яке ставило перед нами керівництво - протидіяти секуляризації суспільства, щоб наша інформація не сприяла відходу людей від релігії. Навіть якщо ми представляємо політичне обличчя якоїсь релігійної течії, то намагаємося показати, що це робить певна особа, і її дії не є формою традиційної релігійної діяльності. Просто хтось має симпатії до політики і займається цим.

До того ж, ми прагнемо подати релігійне життя таким, як воно є. Звісно, як історик, я розумію, що це важко. Адже, які б не були намагання бути об'єктивними, певний суб'єктивізм все одне присутній: багато чого не знаємо, вважаємо, що воно має бути так, а насправді все зовсім по-іншому.

«Церковному журналісту важливо зуміти вийти за межі своїх особистих релігійних переконань»

Юлія Комінко:
- Як Ви вважаєте, яким має бути релігійний журналіст? Адже людині віруючій, яка прагне писати на церковні теми, важко вийти за межі інтересів своєї конфесії та об'єктивно подавати матеріал про інші віросповідання. Якщо ж людина невіруюча, то не зможе повноцінно висвітлювати питання, пов'язані з релігією. Який Ви бачите вихід із ситуації?

- Що стосується релігійної тематики, то тут ситуація ускладнюється тим, щоб переконати журналістів виходити за межі своїх релігійних переконань. Справді, подавати інформацію об'єктивно - дуже важко. Але я завжди кажу, що людина невіруюча не напише так, як людина конфесійна (звичайно, крім радикалізмів). Якщо хтось не вірить в закони природи, то не зможе викладати біологію чи фізику. Якщо не вірити в релігію і вважати це якоюсь вигадкою чи просто способом заробляння коштів, то не вийде писати про неї у правдивому руслі.

Проблема постає так: або ти професійний журналіст, або - чітко конфесійно налаштований. Тому ми намагаємося виходити на професійних журналістів, вони більш критичні. А релігійних журналістів в Україні ще немає.

Свящ. Андрій Дудченко:
- Так, професійна релігійна журналістика в Україні перебуває на етапі становлення. Що б Ви порадили молодому журналісту, який бажає писати на цю тематику?

- Насамперед, поки він студент - вчитися і більше читати, діставати інформації, знайомитися. Не треба бути категоричним у судженнях, неможна приставати лише на одну точку зору, а натомість намагатися прислухатися до усіх, вникати в суть справи. Можливо, мені, як історику, це є дуже близьким, бо в історичній науці теж необхідно уникати суб'єктивних суджень попередників. Тому молодому журналісту слід багато уваги приділяти пізнанню, ознайомленню, щоб знати, про кого ти пишеш, а відтак і не боятися писати.

Деякі журналісти твердять, що в них просто не вистачає часу на самовдосконалення. Це неправильно, адже якщо не займатися самоосвітою, то можна випасти з професійної ланки. На заході журналіст для своєї професійної діяльності взагалі повинен здобути другу вищу освіту.

До речі, у Львові в Національному університеті імені Івана Франка і Українському католицькому університеті діє програма екуменічних студій, де, власне, готують журналістів за спеціалізацією «релігійна журналістика».

«Для мене є образою, коли хтось намагається прив'язати Церкві якісь ярлики»

Свящ. Андрій Дудченко:

- Ви сказали, що не можна бути на сто відсотків неупередженим з точки зору власного релігійного світогляду. А чи вдається Вам уникати політичних уподобань під час підготовки інформації?

- У нас немає політичних уподобань в редакції, партійний я один, тому політичні події на наш редакційний колектив не впливають. Більшої ваги має момент патріотичний.

Наприклад, якщо хтось поширює нетолерантність, я вважаю, що це для мого краю є небезпечним, тому стаю проти цього. Дуже неприємно, коли політики використовують релігію в своїх цілях, а після виборів швидко про неї забувають. Останні приклади голосування у Верховній Раді показали, що немає політичної партії чи блоку, яка підтримує ту чи іншу Церкву. Усі дотримуються суто власних інтересів, і, коли потрібно щось для Церкви (не має значення, це твоя чи не твоя конфесія), виступають проти: чи то з земельних питань, чи з будь-якої іншої справи. Це є зловживанням релігійними поглядами людей. Також для мене є образою, коли хтось намагається прив'язати Церкві якісь ярлики.

Юлія Комінко:
- З приводу цього, як Ви ставитеся до ярликів, які, зокрема, навішуються на Українську Православну Церкву?

- Знаєте, одній моїй колезі на дисертаційному рівні зробили зауваження, чому вона пише «Українська Православна Церква», а не «Російська Православна Церква в Україні». Я їй сказав, що вона могла за таке навіть подати до суду, адже є офіційна назва релігійної організації, яку можна і потрібно використовувати.

Ми, коли пишемо про УПЦ, додаємо «Московський Патріархат» у дужках, бо працюємо не для професіоналів, а для людей, які можуть не знати усіх тонкощів. Але не можна говорити «Російська Православна Церква в Україні», бо це є не назва, а власна оцінка.

Нас часто запитують, чому ви стільки пишете про УПЦ, що вони такого хорошого роблять. На що ми відповідаємо: по-перше, це найбільша Церква в Україні, а по-друге - зробіть ви щось гарне, і ми про вас теж напишемо.

До речі, з назвами церков в нас часто виникають питання. Нашу увагу звернули на те, що треба писати «Римсько-Католицька Церква України». Я відповів, що належу не до Грецько-Католицької, а до Греко-Католицької Церкви, тому буду писати «Римо-Католицька», а якщо хтось не знає української мови, вибачте - вчіться.

«Розхитувати релігійну ситуацію в Україні вигідно багатьом»

Олександр Андрущенко:
- Оскільки ви отримуєте інформацію від різних конфессій, то можете слідкувати за еволюцією міжконфесійної ситуації. Як би Ви її оцінили на сучасному етапі?

- Знаєте, вона іноді буває настільки складна... Паралельно можуть йти зовсім протилежні процеси. Наприклад, зараз ми бачимо нагнітання релігійної нетерпимості в українському суспільстві. До того ж, другий рік поспіль ведучи моніторинг релігійної ситуації, ми бачимо, що нагнітання не є спонтанним - це все організовано. Бачимо загострення боротьби за храми, при тому, що в цілому люди позитивно налаштовані і можуть співіснувати досить мирно.

Бачимо також активізацію діяльності Всеукраїнської ради церков, яка прагне бути самостійним і впливовим суб'єктом релігійно-державних відносин.

Ще рік тому релігійні організації намагалися сприяти толерантності, бачили, що треба жити мирно із сусідами різних конфесій. Але за останні декілька місяців цих позитивних прикладів стає дедалі менше, співпраця затихає.

Юлія Комінко:
- Хто чи що, на Вашу думку, стоїть за цим нагнітанням ситуації? Кому вигідно, щоб релігійне життя було розхитаним?

- У нас весь час життя - культурне чи релігійне - занадто залежить від політичної ситуації. А розхитувати релігійну ситуацію вигідно багатьом: і в Україні і за її межами. Особливо поза Україною. Там вигідно, щоб ми були об'єктами в світовій політиці, а не суб'єктами. Ми неодноразово бачили, що коли країна виходила на рівень співпраці з сусідніми державами, то ті, кому це не подобалося, активно пхали «палки в колеса».

До того ж, краще представляти Україну проблемною, де постійно виникають суперечки, ніж такою, де люди вміють, навіть попри ідеологічні розбіжності, знаходити між собою спільну мову. Часто бачимо, що ті люди, які стояли в 90-х роках на початку конфліктів, переросли цей період: вони не бачать користі в конфліктах і бажають співіснувати мирно.

Юлія Комінко:
- Дивіться, УГКЦ одна. А православних церков (окрім УПЦ, ще УПЦ КП та УАПЦ) - багато. На державному рівні ми всіх однаково повинні називати церквами, хоча чудово розуміємо, що розкол таким чином немов би замовчується. Якщо зараз ще три людини назвуть себе «митрополитами Київськими», а держава їх зареєструє, ми, журналісти, знову змушені будемо з ними рахуватися. Як ви вважаєте, це правильно?

- Якщо ці релігійні організації визнала держава, зареєструвала їх як релігійні організації, то я зобов'язаний їх шанувати, якщо до цього питання підходити як журналіст.

Юлія Комінко:
- Але якщо, наприклад, в Києві з'явиться «альтернативний» греко-католицький митрополит, його зареєструє держава, журналісти підходитимуть до нього за коментарями щодо життя греко-католиків, то чи не буде це дискредитацією УГКЦ?

- Колись, у 2000 році, я був присутній на Помісному Соборі УАПЦ. Тоді питання стало так: щоб не продовжувати плодити конфлікти, давайте не будемо обирати нового патріарха. Давайте сьогодні ми себе понизимо, сьогодні не будемо підігрівати своїх амбіцій, а рухатимемося в напрямку до пошуків шляхів об'єднання. Навіть була така думка, щоб митрополит УАПЦ не носив звання «Київський», адже в Києві не може бути кілька київських митрополитів.

То що стосується розколів, часто проблема полягає в тих особах, які просто хочуть мати титули.

Тим більше, жодній політичній силі не потрібно, окрім Президента, щоб в Україні була одна міцна Церква. Тому що в цьому разі вона буде впливова, а політичні партії цього не хочуть. Тому стан, який є, їм вигідний.

Олександр Андрущенко:
- Які Ваші прогнози стосовно Держкомрелігій?

- Як на мене - все просто. Новий уряд хоче тримати все під своїм контролем. Попередньо департамент виглядав досить непогано, державної політики не вирішував, голова взагалі був далекий до тих справ. Це, до речі, було добре, він принаймні не заважав.

Натомість новий комітет - це є небезпека для релігійних організацій, їх намагатимуться контролювати. І коли повноваження надаватимуться експертним комісіям, які визначатимуть, релігія це чи ні, то це стає небезпечним. Тому що наша наука бідна, і експертна оцінка купується. Це є певне відображення моралі нашого суспільства. Багато, звичайно залежить від самих людей, які там працюватимуть.

«Ми прагнемо показати світові красу християнської України»

Ольга Продан:
- Які новини на РІСУ мали найбільший резонанс?

- Ви знаєте, ми маємо статистику на Бігмірі, так я бачу, що ті новини, на які ми, редакція, звертаємо увагу і виносимо як головні, читачів не дуже цікавлять. Нещодавно була новина, що в Луцьку сталося диво, пов'язане з іконою. Ми поставили її, щоб якось розбавити політичні події того дня. Так ця новина за кількістю переглядів обійшла всі повідомлення того дня разом узяті!

На Західній Україні існує проблема знищення дерев'яних храмів, і це також дуже хвилює читачів. Користуються популярністю матеріали щодо того, хто що з представників церков зазначив з того чи іншого приводу. Тому ми тепер дуже зацікавлені в тому, щоб знаходити ті новини, які є суто релігійними: про святині та їхню історію, щоденне буденне релігійне життя спільнот. Навіть рубрика наша називається «Калейдоскоп» - тобто, намагаємося відображати, так би мовити, всі кольори релігійного життя.

Ми прагнемо, щоб світ знав про релігійну Україну не тільки в ракурсі, що одна церква підтримує ту політичну силу, а друга іншу. Хочеться показати святині, духовну спадковість народу, толерантність. Як історик можу сказати, що Україна в XVI столітті попри всі негативи була найбільш толерантною країною Європи. Чому євреї, інші народи, яких переслідували в Західній Європі, тікали до нас? Чому в нас існують великі поселення євреїв, вірмен? - Тому що колись ми радо їх приймали, не воювали з ними, не ворогували. Показати це для нас є дуже важливим.

Нам також бракує інформації про наші обряди, звичаї, духовні співи. Ми зараз долучаємо музикантів, які цікавляться сакральними піснеспівами, і кілька матеріалів вже підготовані. Ми прагнемо, щоб про це дізнався світ, оскільки в нас англійська версія читається більше, ніж українська. Статистика сайту говорить про те, що третина - це український, а більше половини - англомовний читач.

Олександр Андрущенко:
- Скажіть, від яких конфесій інформація іде найбільш професійно підготовлена, якісна?

- Тих, хто до нас є найближчим - греко-католиків, ми й критикуємо більше, звертаємо їхню увагу на те, що інформацію треба подавати краще.

Але, напевно, найбільш якісна інформація йде з вашого порталу «Православіє в Україні»: про це, зокрема, говорять наші співробітники, які нею користуються. Ваші новини є найбільш повноцінними. Непогано подає інформацію Інститут релігійної свободи, але в них є особливість: інформація стосується або Всеукраїнської ради церков, або деяких юридичних питань. Кількісно зростає інформація від греко-католиків, римо-католиків, зрештою, і від православних (КП, автокефальних). Але виділити, що хтось переважає, а хтось зовсім не пише - важко. Також дуже активізувалися протестанти.

Загалом новин є багато, але не всі до нас потрапляють. Ми не маємо змоги «вішати» на сайт все, що надходить, адже в цьому разі не могли б говорити про свою редакційну політику, перетворилися б на певну «дошку», куди чіпляють все, що завгодно.

Цікавим є життя нехристиянських релігій, яке ми мали відслідковувати - іудеїв і мусульман. Але нам бракує сил цим займатися. По допомогу звертаємося до різних організацій, просимо, якщо в них є певна інформація, надавати її нам.

Свящ. Андрій Дудченко:
- Скільки чоловік працює в редакції?

- Колектив невеличкий: є редактор новин; є людина, яка займається збиранням довідкової інформації; один працівник моніторить ЗМІ. Крім того - англійський редактор і двоє перекладачів. У редакційному кабінеті - чотири комп'ютери.

«Храм - це не тільки культова споруда, а й вияв релігійності наших предків»

Юлія Комінко:
- Як Ви ставитеся до того, що храми не передають віруючим на тій підставі, що це культурне надбання всього народу? Громадські діячі апелюють до того, що передати будівлю монастиря Церкві - це приректи її до загибелі. Але там, де звершуються богослужіння, церкви, навпаки, відроджуються...

- Я і погоджуся, і ні. Скажу, що на Західній Україні раніше масово почали повертати ікони, які було забрано з храмів за радянських часів. Через декілька років з'ясувалося, що багато просто вкрали чи продали, бо вони старенькі, і купили нові. Знаю також приклад у Києві і Львові, де цінні розписи на стінах просто зафарбовувалися.

В ХІХ столітті було дуже багато знищено українського бароко лише через те, що воно було козацьким, його пов'язували з Мазепою.

Напевно, реакція культурологів у цьому випадку є логічною: вони бачать, як руйнуються ці храми, бачать, до чого це веде. Знаю приклад, коли давні ікони не реставрувалися, а просто заставлялися і руйнувалися під впливом часу; дерев'яні храми оббивалися пластиковою вагонкою. Якби таких речей не було, напевно, не було б і таких конфліктів.

Це не означає, що не треба передавати храмів, звичайно, треба. Але релігійні організації повинні відповідати за стан храмів. Ми знаємо більше прикладів, коли храми зберігалися в результаті передання їх Церкві. Заклади культури, фінансування яких зазвичай було мізерним, не могли належним чином за ними доглядати. Добре, коли люди розуміють, що це не тільки культова споруда, а й вияв релігійності їхніх предків. І якщо сьогодні ти знищиш ті фрески, які вважаєш неправильними, то це буде наругою над своїми батьками. Адже якщо вони помилялися, то й ти так само зараз помиляєшся.

Було б добре, якби ці пам'ятки належали Церкві і водночас зберігалися державою. На заході такої проблеми немає. Там інше: є храми, які стоять порожні, бо їх нема кому передавати.

Свящ. Андрій Дудченко:
- Чи не вважаєте Ви, що проблема спустошення храмів за декілька років може загрожувати і Україні?

- Гадаю, ми таки відрізняємося від Західної Європи. В Німеччині було засуджено одного з попередніх канцлерів за те, що на передвиборчу кампанію своєї партії він дістав кошти незаконним шляхом - для них це страшна моральна криза. Для нас - це нормально, в нас всі так роблять. В Україні інші моральні цінності.

Тому я не боюся, що наше суспільство секуляризуватиметься. Для нас нормально, що чиновник каже, що він в неділю ходив до церкви. На заході він не мав би права цього сказати.

Більшою проблемою є така собі «показова духовність». У США під час виборів релігійний чинник відіграє дуже важливу роль, але він там діє як релігійний, а не як релігійно-політичний, як це в нас є. Ми багато говоримо про секуляризовану Францію, але я був там багато разів, і можу сказати, що провінція - несекуляризована. В неділю зранку люди йдуть не на базар, як у нас, а до храму.

Свящ. Андрій Дудченко:
- Дякуємо вам, Тарасе, за цікаву розмову. Бажаємо порталу РІСУ успіхів у подальшому висвітленні релігійних подій з різних боків: давати різні погляди, думки, бути неупередженими та протистояти секуляризації суспільства.

- Дякую, і сподіваюся, що ми будемо з вами дружньо, професійно критикувати одне одного, аби зростати в міру творчих сил.

Бесіду вели:
Священик Андрій Дудченко
Олександр Андрущенко
Юлія Комінко
Ольга Продан
Фото Віталія Сидоркіна