УКР РУС  


 Головна > Публікації > Веб-конференції  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 56 відвідувачів

Теги
конфлікти 1020-річчя Хрещення Русі УГКЦ милосердя Предстоятелі Помісних Церков Церква і влада Церква і політика автокефалія секти Вселенський Патріархат Приїзд Патріарха Кирила в Україну розкол в Україні забобони педагогіка УПЦ КП Митрополит Володимир (Сабодан) Києво-Печерська Лавра іконопис комуністи та Церква молодь Президент Віктор Ющенко вибори українська християнська культура Ющенко Священний Синод УПЦ монастирі та храми України краєзнавство Церква і медицина церква та політика постать у Церкві Мазепа церковна журналістика Доброчинність шляхи єднання церква і суспільство діаспора Археологія та реставрація Патріарх Алексій II Католицька Церква Голодомор






Рейтинг@Mail.ru






Веб-конференція: «Як ставитися до спроб захоплення культових споруд представниками інших конфесій на тлі розпочатої підготовки до діалогу між УПЦ та УПЦ КП?» - частина І (оновлено)

  14 січня 2010



Інформаційний портал «Православіє в Україні» спільно з офіційним сайтом Української Православної Церкви започатковує проведення тематичних веб-конференцій, присвячених актуальним та злободенним питанням церковно-релігійного життя в Україні.

Головна ідея нового проекту - «Запитайте, щоб розібратися». До участі запрошуватимуться представники різних сторін та кваліфіковані незаангажовані експерти, яким читачі зможуть поставити будь-які запитання з приводу тієї чи іншої важливої резонансної події, конфліктної ситуації або цікавого неординарного явища в релігійній царині.

Мета рубрики - забезпечити можливість читачам дізнаватися безпосередньо від компетентних осіб про факти, обставини, різноманітні нюанси та аспекти проблемної ситуації й на підставі отриманої інформації мати змогу власноруч розібратися в тому, що відбувається.

 

Темою першої веб-конференції, що відбулася в п'ятницю, 15 січня, стали випадки силового вирішення питань щодо культових споруд між представниками різних конфесій у контексті розпочатої підготовки до діалогу між УПЦ та УПЦ КП.

Як відомо, не вщухає, а, навпаки, загострюється протистояння довкола Свято-Покровського храму в селі Мусорівці на Тернопільщині, про що портал «Православіє в Україні» неодноразово повідомляв. Події в Мусорівцях віруючі сприймають особливо гостро, зважаючи на розпочаті в 2009 році спільні засідання між представниками УПЦ та УПЦ КП, кінцевою метою яких є подолання розділення в Українському Православ'ї. Віряни Української Православної Церкви стурбовані: про який діалог може йтися в умовах агресивних та протиправних дій з боку представників Київського патріархату? Як співвідносяться перемовини, що ведутся «на горі», з діями, до яких вдаються на місцях? І навіть чи потрібно шукати шляхи для подолання розділення, якщо серед громад УПЦ та УПЦ КП панує такий розбрат і ненависть?

Запитати, щоб розібратися, в цьому разі ми пропонуємо представників сторін конфліктної ситуації:

правлячого архієрея Тернопільської єпархії УПЦ архієпископа Тернопільського і Кременецького СЕРГІЯ
та єпископа УПЦ КП ЄВСТРАТІЯ (Зорю).
Незалежним експертом запрошено голову Державного комітету у справах національностей і релігій Юрія Євгеновича РЕШЕТНІКОВА.

Попередньо можна було ознайомитися з викладеними поглядами сторін, а відтак поставити будь-кому з учасників веб-конференції свої запитання. Запитання можна було адресувати як усім учасникам одразу, так і кожному окремо.

 

Архієпископ Тернопільський і Кременецький Сергій: «До певного часу в Мусорівцях було тихо - отже, людей хтось спровокував»

Наше ставлення до подій у Мусорівцях однозначне: це - насилля, антихристиянські дії. Такі самі події не так давно ми переживали в страшні богоборчі часи, часи гонінь на Церкву, святині й на тих, хто хотів жити Божим життям.

Взагалі я вбачаю в цих подіях дію ворога нашого спасіння. А всі ми чудово знаємо, хто є ворогом нашого спасіння. Якщо такі насильницькі злі дії чинять люди - це страшно. Ми розуміємо, що люди не в собі, вони затьмарені гріхом і злою силою. Прочанам насамперед потрібна молитва, щоб Господь нас укріпив у стоянні за православ'я, а тим, хто робить такі вчинки, допоміг зупинитися.

Коли я прочитав заяву представників партії «Свобода», то був збентежений. Вони написали неправду: нібито ми загарбали храм; що на нашій багатостраждальній землі - Україні - найголовніший ворог - це Українська Православна Церква, від якої вони закликають відвернутися. Виникає запитання, чому вони провокують людей на такий гріх?

Ці дії можна назвати направленими проти самих себе. А вони називають себе віруючими. І з такою поведінкою та намірами ми йдемо до Церкви. Тоді Церква - це не тільки любов, благодать Божа, але розбій і кровопролиття... Треба молитися, щоб Господь допоміг вийти з цієї ситуації. У таких випадках в жодному разі не можна піднімати руки на храм, це - святотатство.

Щодо нашої ситуації, то хочу сказати, що люди, які скоїли напад, не були в церкві. Повернімося в минуле: храм уже більше 300 років православний, священик служить там уже 46 років. Люди ті самі, священик той самий. Яка причина конфлікту? Невже помішала Благодать Божа, якою Господь освятив цю храмину? Все ж залишилося таким, як і було до освячення. Той самий отец Іоанн, ті ж парафіяни і служба по-українськи. Нове - тільки благословення Боже на новий храм. Ось і виходить, що люди самі не знають, що вони наробили. Бо вони, напевне, не в собі. Господи, проти їм, не відають, що творять! - слова первомученика Стефана. 

Але наш обов'язок - не відступити, тому що ми знаходимося в законному полі, ми не порушуємо Конституції України. А яка претензія до нас, чому ми повинні віддати їм храм, якщо вони не бажають бути православними?

До певного часу було тихо, отже, людей хтось спровокував. Той, хто робить не Божу справу. Тому, гадаю, що навпаки, підтвердження щирості в діалозі не повинно будуватися на штучно створених антигромадських, антидержавних, антицерковних конфліктах.

Якщо є люди, які дійсно бажають чинити по правді Божій, гадаю, тут не потрібно ніякого впливу. Добре буде, як скажуть: Господи, прости нас, ми оступилися. А якщо не бажають, то не треба й до церкви ходити. Але якщо люди провокують конфлікти і чинять такий розбій, це говорить про те, що вони і самі не моляться, і нам не дають молитися. Це не по-християнськи і не по-людськи.

Думаю, що це добре видно представникам влади, і що вони повинні вчинити по закону. Хто порушив громадський спокій, хто провокує ворожнечу, конфлікт - з'ясувати ці питання, і поставити людину на місце. А мовчати і підтримувати цей конфлікт - справа  антидержавна. Якщо представник місцевої влади, який повинен захищати інтереси країни в своєму рідному селі, сам бере кувалду і б'є замки на церкві, його можна назвати таким, що підриває владу, а його дії - протиукраїнськими. Таким людям, пробачте, не місце в церкві.

Допоможи нам всім Боже, жити в благодаті Божій.

***

ВІДПОВІДІ АРХІЄПИСКОПА СЕРГІЯ НА ЗАПИТАННЯ ЧИТАЧІВ.

1. Галина, 39 років, місто Зборів, Тернопільської області: «Владико, Христос народився! Дякую редакції сайту за можливість поставити запитання. Мене турбують закиди, які лунають на адресу нашої Церкви звідусіль, як від віруючих, так і невіруючих. Кажуть, що конфлікти, які Церква намагається подати, як міжконфесійні, є просто прикриттям негараздів на парафіях, коли громада незадоволена поведінкою священика. Так багато хто сприймає ситуацію в Мусорівцях. Скажіть, будь ласка, яке ставлення прихожан до місцевого настоятеля у цьому селі?»

Славімо Його, Галино! У Мусорівцях отець Іоанн служить уже понад 46 років, не дивлячись на неміч. І він служив нестяжательно, майже як безсрібник, при зарплаті в 35 грн. І парафіяни просили нас, щоб він і далі проходив служіння в цьому селі.

2. Георгій, 34 роки: «Доброго дня, владико! Зазвичай під час конфліктів довкола захоплень чи спроб захоплень храмів сторони подають кожна свою інтерпретацію подій, і ці інтерпретації кардинально різняться. Кожна визнає винною іншу сторону, і складається враження, що неможливо буде їм дійти порозуміння. Скажіть, будь ласка, з чим, на Вашу думку, пов'язана така, так би мовити, "готовність" посваритися та винести конфлікт на суспільне обговорення, замість спокійного вирішення ситуації на місцях?»

І вам, добридень, Георгіє! Думаю, що Ви бачили відеозапис в Інтернеті (http://www.ex.ua/view/460645 - відео захоплення  храму в Мусорівцях укр. і рос. версiя для телеканалiв. Інтернет-версія: http://www.hram.te.ua), і, напевне, відразу відчули, де правда. Ми не змогли промовчати про розбій над храмом та побиття вірних. До речі, громада КП відмовилася від пропозицій влади і нашої громади розійтися на два храми і не підписала угоди про молитву в різних храмах. А наша громада і районна влада підписали цю домовленість.

3. Сергий, г.Киев: «Уважаемый Владыко Сергий! Позвольте поздравить Вас с Рождеством, Новым годом, Крещением и выразить Вам поддержку в Вашем нелегком служении. Многая лета Вам, уважаемый Владыко!»

Спаси Вас Господи, Сергий, спасибо за поздравление! И Вас с Боговоплощением, Новолетием и Богоявлением! Просим святых молитв.

4. Богдан Кравчук: «Владико, як реагують на діалог з Київським Патріархатом всередині Української Православної Церкви? Чи сприймають цей діалог як діалог двох рівних сторін, чи як повернення розкольників у лоно канонічної Церкви?»

Богдане, звичайно, люди стомилися від такого розбрату, люди бажають примирення. Тому вони з радістю почули звістку про розпочату підготовку до діалогу.

Але розкол є розкол. Якщо люди посварилися, розірвали, наприклад, шлюб, як хочете це називайте, а він розірваний. І тому це питання - загальноцерковне. Може йтися тільки про примирення з Матір'ю-Церквою і про повернення. Нашу Церкву знає весь світ. Будь-яких розкольників ніхто не визнає в світі. Не слід себе обманювати і перешкоджати діалогу. Це загальноцерковна позиція і святоотецька. Ми не дорікаємо тим, хто оступився і з болем переживаємо за них. Ми зустрічаємося, розмовляємо з ними і бачимо, як важко їм вирватися з тих пут гріха, бачимо, як вони томляться цим. А переступити, покаятися, визнати себе грішником не можуть. Тому ми молимося за те, щоб Господь дав їм образ покаяння. А це - примирення з Богом, з Церквою, із собою, і в цьому - майбутнє нашої Богом благословенної України. А не просто в якихось риторичних висловах.

Дійсно, наші віряни сприймають всі спроби примирення тільки по закону Церкви - через повернення з розколу Таїнством покаяння.

Ми ввійшли в передсвято Богоявлення Господнього, і вже звучать у церкві перші слова і Іоанна Хрестителя, і Самого Христа Спасителя нашого: «Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне»! Без покаяння немає спасіння нікому. Сказано: «Хто не покається - загине, а хто покається - спасеться». Бог у поміч усім нам, Богдане, через покаяння спастися.

5. Запитує священик Костянтин Холодов, УПЦ КП, м. Київ: «Владико Сергій, благословіть! У мене є до Вас декілька запитань.

1) Відомий той факт, що на зборах в с. Мусорівцях було прийнято рішення про почергове використання храмового приміщення. Адже, згідно з протоколом зборів, більшість віруючих відносяться до громади УПЦ КП. Що Ви особисто зробили для того, щоб якось мирно залагодити спірну ситуацію навколо цього конфлікту? Чи врахували Ви бажання більшості мешканців села в цьому питанні?

Про Ваші питання, Костянтине, була домовленість обговорити їх після Літургії, але от. Анатолій Зінкевич спровокував спробу насильницького захоплення храму і зруйнував всі добрі наміри. Це питання постало після страшного конфлікту 3 січня, у приміщенні районної ради, де представники влади просили нашого настоятеля, щоб він дав згоду на почергове богослужіння. Звісно, в таких ситуаціях, коли пролилася кров, ставити питання про почерговість навіть не етично. І взагалі почерговість - це не вирішення конфлікту. Повторюю, якщо громада не захотіла разом молитися, пробачте, навіщо тоді почерговість? До конфлікту всі були разом, що завадило? Священик залишився, залишилися всі ті ж самі парафіяни, тільки владика освятив нову церкву. Хіба це причина для розколу? Тому треба подивитися, звідки це надходить.

Вихід із цього становища, навпаки, лежить у примиренні та покаянні. Ми якими були до цієї ситуації, такими й залишилися. Але громада не захотіла бути з нами - це її проблеми, як нині говорять, і така її воля, чи добра, чи зла, що видно по їхніх діях. І тому треба вирішувати питання тільки по-церковному - покаяння, примирення з Богом, тоді примиримося й один із одним.

Чому як тільки новоутворена громада зареєструвалася, через 2-3 дні вони вже пішли на штурм храму? Одразу показали свої «добрі» наміри - вони не бажають миру.

На другому спільному засіданні, де були представники двох громад і представники влади, ми пішли на поступки, погодилися з рішенням, яке запропонувала нам влада, що даємо новоутвореній громаді ключі від старого храму. Рішення підписали всі, крім представників новоутвореної громади. Поступитися храмом, допустити людей, які піднімають руку на Церкву й спровокували кровопролиття, думаю, совість нікому такого не дозволить. А для того, щоб бути в єдності, повторюю, треба покаятися перед Богом і примиритися один з одним.

Що ми робимо, щоб умиротворити розкол? - Молимося: священство, паства тернопільська і народ Божий по всьому світі, і всі, в кого болить віруюче серце за біду, за яку переживаємо. Насамперед, «о оставлении всех грехов и беззаконий наших...» І просимо Господа: «Утоли вся крамолы, и нестроения, и раздоры ныне сущия, и междуусобную брань утоли, и подаждь мир и тишину, любовь же и утверждение, и скорое примирение людем Твоим, ихже Честною Твоею искупил еси Кровию, и укрепление Церкви Твоея Святыя». Ця молитва - з видання Києво-Печерської Лаври XVІІІ ст. Думаю, церковнослов'янський текст є ясним і зрозумілим усім.

Також ми розмовляємо і просимо примиритися мешканців села. Намагаємося терпіти їхні гріховні немочі, які проявляються словами і ділами, і захищаємо, як можемо, свою святиню від негідного ставлення іншої громади.

2) Чи готові Ви надати згоду на використання храму для почергових богослужінь для подальшого уникнення конфліктних ситуацій?

Коли людина конфліктує, піднімає руку на іншу людину, про яке сумісне використання може в такому разі йти мова? Їхні дії якраз підтверджують те, що це неможливо. І, звісно, ми не можемо дати такої згоди: це не мирне вирішення, а навпаки, поглиблення розбрату, що неодноразово спостерігається в нашій єпархії.

3) Офіційно Ви є єпископом УПЦ, але берете активну участь у житті Російської Православної Церкви, оскільки являєтеся і архієреєм РПЦ. Скажіть, владико, до якої із церков Ви себе відносите найбільше, до УПЦ чи до РПЦ?

Разом з іншими єпископами ми є архієреями Української Православної Церкви, яка має унікальні права широкої автономії й перебуває в духовному єднанні з Руською Православною Церквою, а через неї й зі Вселенським Православ'ям. Як вершина цього духовного во Христі єднання, всі ми є дітьми Святої Христової Церкви. Зі страхом і трепетом радію, що чудом Милості Божої, через життя і служіння в лоні Української Православної Церкви являюся грішним, але вірним Христової Церкви, чого й Вам, Костянтине, і всім-всім від душі бажаю. Завдяки цьому єднанню я, грішний, служу і в Єрусалимі, і на Афоні, і в Америці, і на Алясці.

4) Чи вважаєте Ви український народ своїм народом, як це належить архієрею? Чи, може, відчуваєте себе чужинцем серед українців Тернопільщини?

Таких запитань навіть на багатоконфесійній Тернопільщині мені ніхто не ставив. Скільки я служив у Мусорівцях, ніхто ніколи навіть слова докору не сказав.

Пригадую, був момент, коли ми роздавали по можливості дитячу українську літературу. Було багато дітей, і мені не вистачило українських книжок. Я мав про запас дитячі книжки російською мовою. І звернувся до людей, мовляв, не знаю, чи можна давати дітям ці книжки, а маленький хлопчик говорить: «Можна, я вже прочитав, це гарна книжка!» Усі розсміялися й розібрали також і ці книжечки. І тому ми з вірою і любов'ю молимося за Батьківщину, бо ми є її плоть від плоті, кров від крові, діти цієї землі й рідні діти свого боголюбивого українського народу.

Ви мене, Костянтине, змушуєте хвалитися. Дякую Богові, що народився й живу в Православ'ї на своїй рідній землі, яку віддано люблю і на якій, по милості Божій, у міру своїх сил стараюся служити Христовій Церкві та рідному українському народові.

5) Чи вважаєте Ви проблему в с. Мусорівці, де проживає трохи більше 100 мешканців, принциповою перешкодою у діалозі між УПЦ та УПЦ КП? Якщо так, то поясніть свою позицію з цього приводу.

Так, я думаю, це принципове питання. Якщо ми врешті-решт збираємося на такий важливий крок пошуку примирення, як дійсно подолання розділення, то невже в інтересах багатомільйонної пастви не може замовкнути декілька десятків людей? Невже важіль впливу (який напевно є) не дозволяє зателефонувати й сказати: браття, не чиніть перешкод, ми робимо загальноцерковну справу, потерпіть трішки, помовчить, припиніть, не заважайте...

Думаю, люди на це самі не пішли б, якби їх не спровокували. Гадаю, що найсуттєвішим є те, що починалося не з великого, а з малого. Хату будують - закладають фундамент, а потім вже й дах криють. Якщо не зробити фундаменту, дім не встоїть. І по тому, якими темпами розгоряється конфлікт, видно, що, це не локальний конфлікт, точніше це не конфлікт, - це наш самозахист. На превеликий жаль, така поведінка є реакцією тих, хто проти будь-якого діалогу, проти Бога, проти любові один до одного, проти Церкви і проти України. Хоча ми, як сказала українська поетеса, «без надії таки - сподіваємося».

6) Останнє. Яке Ваше особисте ставлення до діалогу з Київським Патріархатом? Дякую.

Думаю, коли йде кровопролитна війна, коли питання стоїть не на життя, а на смерть, то в цій ситуації, звичайно, потрібно закликати не до якогось компромісу, а до покаяння. Тому що причина цьому - гріх. Гріх лікується тільки благодаттю Божою. Якщо грішник не кається, Господь його не спасає. І тому потрібно говорити, закликати, молитися, щоб Господь дав покаяння і примирив. Тому ми - завжди за такий діалог. Ми постійно молимося, щоб Господь зупинив людей на шляху гріха і щоб всі були єдині во Христі. Одна з головних умов - припинення насильницьких захоплень наших храмів.

За час мого майже 20-річного служіння на Тернопільській кафедрі не було жодного факту, щоб ми бійкою силоміць захоплювали храми. А розкольники чинять так і донині, чому ми є свідками. Хіба це по-Божому, по-християнськи, по-людськи?

6. Семелюк Микола Михайлович: «Владико, в Чернівецькій області, в с. Ошихліби на одній території дві церкви - стара й нова. Чи не було б справедливо розділити їх без конфлікту між УПЦ КП та УПЦ МП на виконання слів Спасителя: Нехай між вами буде любов».

На жаль, Миколо Михайловичу, мені невідома ситуація в Ошихлібах. І дійсно, я згоден із Вами - нехай між нами буде любов.

7. Владимир: «По поводу самодельного храма-палатки перед Верховной Радой. Его поставил священник Тернопольской епархии Олег Сирко, так как его церковь еще во времена Кучмы - Януковича отдали ушедшей в раскол части прихожан. Никто ему из власть придержащих не помог вернуть храм УПЦ ни тогда, ни сейчас, и вряд ли когда-нибудь отдадут. Время ушло. Почему не поставить новый храм в том же тернопольском селе? Я слышал, что место предлагали, но оно не понравилось не то о. Олегу, не то его прихожанам. Ну, а какой толк от вечного стояния перед Верховной Радой? Священник в Киеве, а паства в далеком селе и никакого нормального духовного окормления тут не получается. Существует ли вообще этот приход?»

Да, это действительно нерешённый вопрос. В селе Рохманов Шумского района Тернопольской области раскольники КП с прямой подачи районной власти, при бездействии правоохранительных органов, захватили наш храм (странное совпадение, подобный сюжет в Мусоривцах, с разрешения местной власти молодчики разбивали двери, и опять бездействовали правоохранительные органы, и даже пролилась кровь, но благодарение Богу, защитники храма отстояли Святыню).

Высший административный суд Украины признал этот захват храма незаконным и присудил вернуть церковь нашей общине. Оказывается, никто не уважает и не исполняет Закон Украины, даже от лица Высшего Суда, до сих пор. Поэтому, отец Олег обратился в Европейский суд. Ожидая справедливого решения, молится в палатке перед Верховной Радой. К сожалению, построить новый храм предлагали, с обещанием помочь, раскольникам КП. Но они, почему-то, отказались.

Главное - наша община существует, живет полнокровной духовной жизнью, молится пока в домике и верит, что «Бог не в силе, а в правде» (св. блг. кн. Александр Невский).

8. Волонтер братства помощи детям: «Ваше Высокопреосвященство! Есть ли при тернопольских монастырях и Почаевской Лавре службы, которые занимаются опекой детей-сирот? Не возникало ли конфликтов, как в недавнем громком скандале в Боголюбском монастыре из России? После проверки этого монастыря Комиссия из светской и церковной власти нашла нарушения, «ряд принципиальных ошибок», после чего настоятельницу Боголюбского монастыря лишили опекунских прав, а представитель епархии о. Сергий Минин заявил, что «монастырь должен создать официальный отдельный приют, который будут жестко контролировать государственные службы, потому что сама епархия не может заниматься таким контролем» http://www.interfax.ru/society/txt.asp?id=111517 и http://www.newsru.com/religy/04dec2009/kloster.html, http://www.miloserdie.ru/index.php?ss=1&s=7&id=10236»

В нашей Епархии и при Почаевской Лавре таких служб нет.

9. Серега: «Владыка, я с большим почтением к Вам отношусь, но однажды наткнулся в иконной лавке на брошюрку с Вашим благословением, в которой некий российский автор въедливо решал "еврейский вопрос". Книга была издана в России, но с Вашим благословением. В предисловии было сказано, что с автором не во всем можно соглашаться (т.е., даже издатели признали сомнительность ряда его высказываний), но все-таки книга была рекомендована как представляющая интерес. Мне непонятно, зачем в Церкви вообще эта "еврейская" тема нужна и зачем поддерживать издание брошюрок сомнительного содержания? Ведь это отвлекает народ от Христа, провоцируется национальное разделение, под подозрения ставятся нечистокровные православные и проч.»

Спасибо, Сергий, за Вашу тревогу. Поверьте, я даже не знаю ни автора, ни книги и, естественно, никакого благословения не давал. К сожалению, это не единичный случай, когда так нечестно прикрываются моим именем. Действительно - зачем и кому это нужно? Огради нас, Господи, и их помилуй.

10. Ієрей Андрій, Хмельницька єпархія: «Владико благословіть! Бог у поміч Вам, тримайтеся, молимося за Вашу паству. На цьому жахливому прикладі видно, що об’єднання з вовками в овечих шкурах не може бути, провідниками цього є невелике лоббі в лоні УПЦ, рядові священики остерігаються цього. А чи є реакція Святішого Патріарха Кирила на подіі в Мусорівцях?»

Бог благословить Вас, отець Андрій! З наступаючим святом Богоявлення! Спаси Вас Господи за найважливіше - молитовну підтримку, котру ми відчуваємо звідусіль.

Святіший Патріарх Кирил, стурбований подіями в Мусорівцях, надіслав нам Своє благословення: «Вам, дорогой Владыка, и всем тем, кто стоит на страже канонического православия, претерпевая при этом гонения и страдания, желаю крепости, сил и мужества. Молюсь, да ниспошлет Пастыреначальник и Господь наш умиротворение православным тернопольцам. Патриарх Кирилл», за що Спаси Господи Його Святішество.

Наш Блаженніший Митрополит Володимир, Предстоятель Української Православної Церкви постійно молитовно підтримує нас і благословляє на мужнє стояння в істині Православія. Його Блаженство звернувся до всіх, від кого залежить правове вирішення ситуації в Мусорівцях: від Президента до місцевої влади. Синівська подяка Блаженнішому Митрополиту Володимиру.

11. Олександр Савчук, Волинська обл.: «Добрий день! Ваше Високопреосвященство, скажіть, будь-ласка, чи дасть реальні результати діалог з подолання розділення між УПЦ (МП) і УПЦ (КП) (чи можливе об'єднання Церков у майбутньому), чи це лише один із елементів відтягнути час у вирішенні цієї проблеми? Дякую!»

Доброго дня, Олександре! Все можливо при умові, коли ті, хто відпав від Матері-Церкви, приєднаються через покаяння. Про що й просимо святих молитов.

12. Олена, Луцьк: «Владико, благословіть! Насамперед, Божої Вам допомоги! Чи багато у Вас таких гарячих точок? І чи постійно Вам погрожують?»

Боже Вам благословіння, Олено! Щиро вдячний за побажання - тільки з Божою поміччю ми живемо та спасаємося, чого й Вам, молитовно, бажаємо.

Слава Богу, така точка тільки одна. Господь покриває, а, іноді, трошки згадують про нас.

13. Поліщук Василь Васильович: «Ваше Високопреосвященство! Сьгодні для мене і моєї сім'ї єдність з РПЦ є деякою запорукою того, що завтра націоналіст-безбожник не зможе просто так зайти до алтаря і за бороду вивести батюшку з храму, по дорозі розбивши ломом ікону. А значить, я зможу брати участь у спасительних Таїнствах у храмі, а не на подвір'ї чи в катакомбах. Ви - один із небагатьох правлячих архієреїв, які знають, про що я кажу. Зважаючи на те, що богословськи освічене керівництво КП, УАПЦ, УГКЦ (які «духовно окормляють» націоналістів) знає про свою безблагодатність, усіма своїми документами та діями категорично відхиляє подолання розколу через особисте покаяння, разом із паствою шукає не спасіння, а «самостійності», а «сторони» заявляють, що не збираються поступатися своїми основними принципами: 1. Який сенс у продовженні такого «діалогу», який щодалі стає для мене схожим більше на торг? 2. Що додасть до мого особистого спасіння об'єднання, якщо воно все ж відбудеться без покаяння розкольників?»

Ви вірно мислите, шановний Василю Васильовичу. Дійсно, така запорука є не тільки для Вашої сім'ї, а й для всієї нашої Церкви. Так, вони знають про свою безблагодатність, проте, як писав Тарас Григорович: «Караюсь, мучуся, - але не каюсь». Вірно Ви запитуєте, що немає сенсу про щось говорити, коли насиллям та кровопролиттям ще в дні підготовки до переговорного процесу святотатственно нападають на наші храми, - то це є свідомий підрив доброго нашого наміру переговорів.

Звичайно, коли гріх гордині не дає можливості розкольникам покаятися у відпадінні від Церкви - то неможливе ніяке «переговорне» приєднання. Така позиція єпископату нашої Української Православної Церкви і Святого Православія.

 

Єпископ УПЦ КП Євстратій (Зоря): «Дуже часто міжконфесійний конфлікт це - обкладинка, а реальні причини - це непорозуміння на місцях, втручання політиків та інші речі, що не мають відношення до міжконфесійних взаємовідносин»

Наша позиція щодо цього питання вже була офіційно оприлюднена в листі голови робочої групи з підготовки до діалогу до архієпископа Митрофана. У ній докладно пояснено причини, які призводять до подій конфесійної напруженості навколо тих чи інших храмів, та можливі шляхи вирішення подібних конфліктних ситуацій. Тому не буду повторюватися. Стосовно позиції нашої церкви, якщо вона цікавить читачів, то можу порадити почитати цей документ.

Що стосується власних думок, гадаю, слід розрізняти причини і наслідки конфлікту. Так само як у хворого треба вилікувати причину захворювання, а не симптоми. Думаю, що в питанні протистояння навколо храмів між громадами слід дивитися глибше і шукати його причини. А причина одна - це розділення Української Церкви. І доки ми його не подолаємо, хочемо ми цього чи ні, такі конфлікти виникатимуть.

Тим паче на місці можуть виникати для цього різні передумови: наприклад, люди не порозумілися між собою, чи із священиком, змінили свої переконання тощо. І кожного разу одна зі сторін (зазвичай та, яка намагається захистити свої інтереси) буде говорити про захоплення храму і про те, що люди зрозуміли, покаялися, прийшли до усвідомлення реального стану речей. Не думаю, що в конфліктній ситуації, яка виникає навколо храмів, є абсолютно стовідсотково праві й абсолютно винуваті.

Розв'язати кожен конкретний конфлікт буває досить складно. Це виникає тоді, коли в обох сторін немає бажання його розв'язувати, а є лише бажання відстоювати власну точку зору. Так само як на адресу Київського патріархату звучить звинувачення у захопленні храмів, так само й з боку Московського Патріархату надходять звинувачення за спроби захоплення парафій. У всьому потоці обвинувачень навряд чи ми знайдемо рішення кореня всіх цих проблем, а головне - навряд чи нам вдасться подолати розділення Української Церкви.

Тому, на моє переконання, треба дієво зосередитися на кроках у напрямку подолання цього розділення. Коли ми подолаємо розділення, гадаю, зможемо вирішити такі проблеми, які дякувати Богу, не носять масового характеру, хоча дехто намагається такий їм надати і показати Україні випадки як узагальнену тенденцію.

Сподіваюся, що з подоланням цієї головної проблеми її окремі прояви теж буде подолано. Хоча ми бачимо, що в середині тієї чи іншої конфесії виникають конфлікти, непорозуміння між правлячим архієреєм і священиком, між священиком і громадою тощо. Можу навести приклади щодо Московського патріархату: події в Сумах із настоятелем кафедрального собору, або події в Джанкойській єпархії, коли духовенство вимагало й домоглося відсторонення архієрея. Тому я не надавав би однозначно міжконфесійного забарвлення тим конфліктам, які виникають. Бо дуже часто міжконфесійний конфлікт це - обкладинка, а реальні причини - це місцеві непорозуміння, втручання політиків й інші речі, які до міжконфесійних відносин мають дуже віддалене відношення.

***

ВІДПОВІДІ ЄПИСКОПА УПЦ КП ЄВСТРАТІЯ НА ЗАПИТАННЯ ЧИТАЧІВ

(подається зі збереженням стилістики та орфографії оригіналу)

1. Віктор Семиноженко, 41, Київ: «Якщо говорити про конфлікт у Мусорівцях. Які реальні важелі впливу на ситуацію є в Вашій патріархії? Що Ви з центру можете зробити, щоб владнати конфлікт і що вже зроблено в рамках підготовки діалогу?»

Священний Синод Київського Патріархату 13 грудня (журнал №28) прийняв постанову, в якій, зокрема, сказано: «Закликати архієреїв, духовенство та вірних Київського Патріархату уникати проявів ворожого ставлення до представників УПЦ (МП), всіляко сприяти встановленню між православними віруючими обох Церков мирних взаємовідносин. Слід пам'ятати, що ми є дітьми Єдиної Святої Соборної і Апостольської Церкви, сповідуємо одну православну віру, а прояви ворожнечі ускладнюють процес об'єднання розділеного Українського Православ'я. У випадках переходу парафій з юрисдикції однієї Церкви до іншої необхідно, в першу чергу, зважати на волю більшості її парафіян. У цих питаннях недопустиме використання фізичного чи морального насильства».

Зрозуміло, що місцеві питання в першу чергу вирішуються на місцях і за наявності доброї волі сторін. З Києва такі питання вирішити неможливо або надзвичайно важко.

Я від самого початку передбачав, що питання підготовки до діалогу між УПЦ і Київським Патріархатом насамперед зіштовхнеться з проблемою переходу парафій. Зараз я бачу, що мої побоювання підтверджуються, і поодинокими конфліктами навколо парафій підготовку до діалогу будуть пробувати «торпедувати».

З емоційної точки зору конфлікти навколо парафій - найпростіший спосіб зупинити будь-яке порозуміння: «Як з ними можна вести діалог, якщо вони захоплюють наші храми?» Але це - з емоційної точки зору. За суттю ж, думаю, якраз для того і треба вести діалог, щоби, вирішивши принципові проблеми (або хоча б трохи наблизившись до порозуміння), долати і конкретні їх прояви.

Щодо процесу підготовки до діалогу, то у зв'язку зі святами та політичними подіями вона не така активна, як хотілося б. Але важко очікувати стабільності у такій складній справі, як діалог, коли суспільство перебуває у виборчому збуренні.

Що стосується безпосередньо Мусорівців - села, де живе приблизно 120 людей. Конфлікт виник тому, що більшість жителів села - за нашими даними 3/4 - хочуть бути в Київському Патріархаті. Храм будували всім селом. А тому більшість селян вважає, що вони мають право розпоряджатися храмом (ще не введеним в експлуатацію і документально не оформленим), до будівництва якого вони доклали свої зусилля. Інша сторона зайняла непоступливу позицію і, очевидно, на волевиявлення більшості селян зважати не хоче. Обидві сторони залучили на свій бік громадську підтримку - з боку громади УПЦ (МП) це козаки, які також охороняють Почаївську Лавру, з боку громади Київського Патріархату - це ВО Свобода. А у зв'язку з тим що на всі компромісні пропозиції, які лунали з боку нашої громади і сходу села - зокрема про почергове богослужіння - ніякої позитивної відповіді немає, конфлікт поглиблюється.

Що можна зробити в цій ситуації - мені сказати складно. Ми не можемо нехтувати бажанням більшості селян належати до Київського Патріархату, ми не можемо сказати їм: «Йдіть собі, не створюйте нам проблем». Тому треба шукати компромісне рішення. Наша громада його не раз пропонувала.

Зрештою, якщо не буде бажання порозумітися - за рік або два може статися так, що у Мусорівцях буде більшість безвірників, а храм залишиться нікому не потрібним.   

2. Георгій, 34 роки: «Доброго дня, владико! Зазвичай під час конфліктів довкола захоплень чи спроб захоплень храмів сторони подають кожна свою інтерпретацію подій, і ці інтерпретації кардинально різняться. Кожна визнає винною іншу сторону, і складається враження, що неможливо буде їм дійти порозуміння. Скажіть, будь ласка, з чим, на Вашу думку, пов'язана така, так би мовити, "готовність" посваритися та винести конфлікт на суспільне обговорення, замість спокійного вирішення ситуації на місцях?»

По перше - не все так погано, як Вам здається. Є численні випадки того, що парафії переходять у більш спокійних умовах - багато залежить від того, чи місцевий архієрей зацікавлений у роздмухуванні конфлікту, чи у його вирішенні; чи він може оцінити ситуацію об'єктивно, чи хоче наполягати на своєму до кінця. Зі зрозумілих причин такі випадки, на відміну від скандальних, не розголошують у пресі.

Можу навести яскравий приклад. З призначенням на Кременчуцьку кафедру УПЦ (МП) єпископа Євлогія в цій частині Полтавщини почалися конфлікти, але коли владику перемістили в Суми, конфлікти якщо і не зникли, то перестали бути публічними. Проте одночасно ми почули про загострення ситуації в Сумській області.

Ще одна причина - використання поодиноких конфліктів для певного роду пропаганди. Наприклад - минулого року репортаж російського телеканалу про Великдень змонтований був так: «Як у Росії святкують Пасху» - «А в цей час на Україні захоплюють храми». Йшлося про ситуацію в Беєво на Сумщині, хоча «захоплення» там, по суті, ніякого не було. Але пропаганда спрацювала.

Остання причина - недієвість законів, корумпованість судів, тобто правовий нігілізм. У таких умовах залишається звертатися до громадськості - буває так, що тільки тиск громадської думки змушує владу діяти за законом.

А загалом головна причина - взаємне відчуження та ворожість. Часто з нами просто ніхто не хоче говорити. Просте спілкування з нами для деяких представників УПЦ (МП) вважається ледь не приниженням: «Не веси ли, яко жидове самаряном не прикасаются?» Як можна порозумітися, якщо з тобою гидують навіть просто говорити?

3. Володимир, Тернопіль: «При штурмі церкви 3 січня 2010 в с. Мусорівці представники Свободи зі сторони УПЦ КП викрикували лозунги- 1."Москалів на ножі" 2.При ударах по дверях звучала команда: "ху@@@р сюда" Запитання: 1.Це ваші попутчики? 2.Ви разом з ними? 3.Якщо, ні - то заявіть , що Свобода - просто зробила провокацію під вашим іменем - якщо не страшно? 4.Червонія за такі ж дії вбито громом з ясного неба - прокоментуйте з точки зору православної віри? Дякую».

1. Я не підтримую і не схвалюю дії свободівців 3 січня в Мусорівцях. Мені особисто образливо, що так поводяться люди, які вважають себе прихильниками Київського Патріархату. Наскільки мені відомо, свободівців запросили до села місцеві жителі та представники сільради - так само, як козаків привозять туди на підтримку позиції УПЦ (МП). Тому відповідальність за їхню поведінку лежить на тих, хто запросив. Як і на тих, хто вперто ігнорує волевиявлення селян і не бажає йти на компроміс, покладаючись у захисті своїх інтересів на грубу силу.

2. Я не прихильник об'єднання «Свобода» та його поглядів, жодного разу не зустрічався з його представниками і не маю з ними жодних справ.

3. Щодо заяв і «не страшно», то таке ж питання можу адресувати представникам УПЦ (МП) щодо, наприклад, делегата Помісного Собору РПЦ пана Маркова, який знаходиться у розшуку за карною справою щодо побиття людей під час пікету «Свободи» в Одесі - це відео є на Youtube.com

4. Відео, яке розповсюджує Тернопільська єпархія УПЦ (МП) - не суцільна документальна зйомка, а змонтований репортаж, поданий лише з однієї сторони. Він викликає емоції, але не може бути назнаний об'єктивним.

5. Щодо грому - то святий Артемій Веркольський був вбитий блискавкою, за що забобонні односельці залишили його без поховання. А через деякий час від його тіла почали творитися чудеса. Тому не варто попереджувати Суд Божий своїми швидкими висновками.

Краще помоліться за упокій Василя Червонія, як я згадую в молитві покійного патріарха Алексія, щодо обставин смерті якого теж було чимало різних думок.   

4. Сергий, г.Киев: «Скажите пожалуйста, Вам не жалко тех священников и мирян, которых избивают Ваши боевики? Если Вы действительно считаете себя православными, то Вы и верные УПЦ КП обязаны выполнять заповеди Божии. В том числе и заповедь "Возлюби ближнего, как самого себя". Простите, что же это за любовь, когда боевики и Ваши "священники" проламывают головы священикам, избивают прихожан? Неужели это образец евангельской любви?»

Мне искренне жаль всех, кто думает, что насилием и проклятиями служит Богу. Мне жаль тех, кто в результате «священных войн» отходит вообще от Церкви или не приходит в нее. Мне жаль всякого, кто несправедливо пострадал от насилия.

В свою очередь совершенно аналогичный вопрос могу поставить и Вам. Разве верные УПЦ (МП) не обязаны исполнять заповеди? Почему же тогда против нас уже который год идет такой вал ненависти, только недавно ставший утихать?

Если есть избитые и с проломанными головами - милиция, прокуратура и суд должны наказать виновных. Чтоб не получилось, как в Жукле - раскрутили большой скандал, а на поверку оказалось, что никакого захвата не было.

Я со своей стороны делаю все, что могу, для того, чтобы преодолеть вражду между верующими Киевского и Московского Патриархатов.

Однако у нас еще многие помнят и избиение на Софиевской площади в 1995 г., и нападение на нашего Предстоятеля в Мариуполе в 1999 г., которое, если бы не милиция, повторилось бы и в Одессе в 2004 г., и множество других инцидентов.

Если мы начнем подсчитывать, кто кого и чем обидел - мы никогда не найдем пути к взаимопониманию. Но ведь даже светская война заканчивается миром.

Однако проблема в том, что в Московском Патриархате есть много тех, кто хочет не мира с нами, а нашего полного и окончательного уничтожения - и действует соответственно. «Неужели это образец евангельской любви»?  

5. Прот. Валентин Мороз, м. Новоград-Волинський: «Шановний пане Євстратіє, у мене запитання. Зрозуміло, що таке болісне питання, як захоплення храмів, неможливо вирішити швидко. Причиною тому є багато різних чинників. Але чи готові Ви до того, щоб відмовитися від послуг представників політичних партій у прийнятті участі в релігійних протистояннях? На мою думку, та чи інша громада набагато швидше зорієнтується і розбереться у своїх внутрішніх проблемах, якщо на неї не буде тиску і навіювання з боку наших політичних діячів. Дякую за відповідь».

Я цілком погоджуюся з Вами в тому, що громада сама розбереться краще. Там, де хочуть порозумітися, там знаходять для цього можливість, і такі випадки не поодинокі. Але мусимо бути реалістами - там, де хочуть або наполягти на своєму будь-що, або роздмухати скандал - там завжди будуть з'являтися зовнішні чинники.

Якщо з боку певних представників УПЦ (МП) залучаються політичні сили - ми не можемо пасивно спостерігати. Тим більше, що за нами немає Москви з її різноманітними можливостями. У нас є лише підтримка від народу.

6. Микола Бойко, м. Біла Церква: «Шановний Євстратію! Скажіть, будь-ласка, чи у вашій конфесії є цілеспрямованим захоплення храмів по Україні? Адже аналізуючи статистику приходить така думка, що у вас кожна хата у базі даних (як у сектантів), і є можливість визначити, де потрібно робити захоплення храму. Про себе: чистокровний українець, родом з Карпат, російської мови (на відміну від Філарета!) не знаю. Мій електронний адрес: s.nickola@yandex.ru»

Ми не ініціюємо переходу парафій, але приймаємо їх, якщо вони цього хочуть. Так що ніякої бази бути не може і Ваші враження - помилкові.

7. Сергій, м.Житомир: «Чиї замовлення Ви виконуєте, Америки?»

Якої - Південної чи Північної :-) ?

Я намагаюся виконувати свої обов'язки, як християнин, архієрей та громадянин. Керуюсь совістю, вченням Церкви та благословенням свого Предстоятеля Патріарха Філарета.

А замовлення виконують лише найманці. Я до найманців не належу.

8. Петренко Сергій Володимирович: «Ви сієте на Україні розбрат, благословляєте зчинення святотатства, ведучи лукаву й блюзнірну гру, ніякого єднання вам не потрібно! Вам потрібне визнання, далі не буду заглиблюваться. А тепер запитання: навіщо Вам єднання з "моск-ю" Церквою? Вибачте, це єднання розраховане на людей, які до Церкви ніякого відношення не мають, віруюча людина ніколи не визнає вашого священства і т.п. і де взяти повагу до вашої конфесії після зчинених вами дій?»

Справді, важко знайти повагу тому, хто її не шукає. Христос же закликає не тільки до поваги, але і до любові - в тому числі до ворогів!

Щодо інших Ваших категоричних тверджень, то ще не так давно Таїнства в РПЦЗ деякі ревнителі з Московського Патріархату називали «бісоугодними», а в РПЦЗ Московську патріархію називали «червоною» і «безблагодатною». Але пройшов час - і як все змінилося: Карловацький розкол став трагічним розділенням.

І мабуть не Вам знати, що нам потрібно, а що ні. А ось за Вашим тоном можна припустити, що Ви відчуваєте задоволення від прокльонів та вічних анафем на нашу адресу.

Не живіть свою душу ненавистю. Шукайте причин і приводів до християнської любові, а не до ненависті.

9. Юрий, Киев: «Спаси Господи! После просмотренного видео о захвате храма в с. Мусоровцы складывается впечатление, что мы живем не в свободной стране, а в 1920-1930 гг. при коммунистическом режиме. Оказывается, что жители Западной Украины, в частности молодежь, люди на деле не верующие, а разбойники и хулиганы. Слушать крики про москалей и т.п. от молодежи страшно и непонятно, они не знали жизни при коммунистическом режиме, от которого пострадала не только Украина, но и Россия, Беларусь и др. страны СССР. Жаль, что их деды учат своих внуков ненависти к Москве, а не к режиму и личностям, их возглавлявших. "Священник" УПЦ КП приезжал в Мусоровцы неоднократно, и зная это, как Вы (или Филарет) не остановили эти беззакония в свете начавшейся подготовки к диалогу о преодолении раскола в Церкви? С Вашей стороны достаточно было запретить такие действия тому "священнику", но Вы его не остановили или за такие действия запретить его в служении. А у него были и деньги, чтобы оплатить услуги налетчиков. Странно и плохо все получается. Надо думать больше о церковном и духовном, а не о политическом устроении Церкви. Да вразумит всех нас Господь!»

Спаси Господи!

Об отношении к событиям в Мусоривцах я уже сказал, как и об отношении к ВО «Свобода».

Что касается соотношения подготовки к диалогу и неприятных эксцессов, то и с нашей стороны можно заявить претензии: и за пикет под храмом св. Екатерины в Чернигове, участники которого обзывали нашего Патриарха последними словами, и за то, что под Винницей представители УПЦ (МП) хотят забрать храм Киевского Патриархата, воспользовавшись мнимым «покаянием» бывшего нашего священника, за неделю успевшего побывать в трех конфессиях, и за храм в Ливии. Это тоже - не в духе диалога. Но мы не ставим одно в зависимость от другого. Мы не требуем запретов и т. п. А то, что в моей компетенции сделать для нормализации положения в Мусоривцах - я стараюсь делать.

Что же касается соотношения духовного и политического, то по моему разумению в виде концепции «Русского мира» единение духовного и политического становится официальной точкой зрения Московской Патриархии. И очень жаль, что - опять же, насколько я это понимаю - данная концепция, мягко говоря, не воспринимает реальной государственности Украины. И из-за этого возникает множество вопросов.

10. Володимир: «Невже знову почалися лихі 90-ті? Чому конфесійні погляди простих віруючих мають співпадати з думками держслужбовців? Чому напередодні Різдва двері православного храму вибивають важкими колодами? ЦЕ РОБИЛИ ЛЮДИ КП. ЦЕ НЕ СВЯТОТАТСТВО?»

Ні, не почались. Масштаб подій неспівмірний.

А щодо поглядів простих віруючих - то в селі є віруючі і однієї, й іншої Церкви. Наших більше. Чому їхні права мають бути проігноровані? Чому всі їхні мирні пропозиції не знаходять конструктивного розгляду?

І ще - коли похорон Патріарха Володимира побили міліціонери на Софіївській площі - УПЦ протестувала проти святотатства? А коли священики та вірні УПЦ напали в Маріуполі на нашого Патріарха - УПЦ вибачалася?

Повірте, серед віруючих Київського Патріархату прихильників радикалізму не більше, ніж в УПЦ (МП), а може й менше. Але радикали завжди кричать гучно, тому їх чути буває краще.

11. Рябкова Тамара Василівна, УПЦ: «До подій з приводу захоплення храму. Перше. На Вашому сайті пишеться: "Під час візиту в Україну Московського Патріарха Кирила віруючі з подивом довідалися, що їхня громада належить до тієї Церкви, яку очолює цей ієрарх - тобто до Московського Патріархату". Тобто, Ви вважаєте, що вся громада - люди, вибачте, сліпі, глухі й нічого на знали про СВОЮ Церкву? Хіба це не обман? І за кого Ви вважаєте читачів сайту? Друге. Якими документами підтверджується той факт, що третина жителів враз "прокинулась" і вирішила перейти в іншу Церкву? Є протокол загальних зборів чи сходу громади села? Хтось цей документ перевіряв? Третє. Ваше керівництво давало чи ні дозвіл Вашому "священику" на протиправні дії? Так чи ні? Якщо ні, то чому "духовна" особа навіть не спробувала припинити розбій у святому місці? Про віру в Бога представника КП тут навіть говорити не можна, але ж звичайна людська совість могла підказати йому, як діяти? Немилосердя - найбільший гріх!»

1. Люди вважали, що вони належать до Української Церкви - їм завжди так пояснювали. А те, що вони - Московського Патріархату, більшість зрозуміли тільки після подій візиту патріарха Кирила. Не бачу в цьому нічого невірогідного, адже представники УПЦ, особливо на заході Україні, часто не наголошують на тому що УПЦ - частина Московського Патріархату.

2. Серед селян неодноразово збиралися підписи, а 5 грудня сільрадою проводився схід села, результати якого зафіксовано в протоколі. У Мусорівцях зареєстровано 138 виборців - село невелике, тому реальну ситуацію з'ясувати доволі просто. Якщо наші дані щодо співвідношення прихильників Церков неправдиві - чому ж їх аргументовано, з цифрами не спростували? Останнє рішення сільради передати земельну ділянку громаді Київського Патріархату (9 з 13 депутатів - «за», 4 - «утримались») також свідчить про правильність наших оцінок чисельності громади, адже депутатів обирають самі селяни.

3. Благословення на протиправні дії не може надаватися. Свою оцінку подіям я давав раніше. Але силове утримання храму представниками переважної меншості за умови, що громада розділилася, теж не може називатися правовим.

4. За останні 18 років з боку Московського Патріархату ми бачили дуже багато немилосердя щодо себе. Так що не шукайте скалки в нашому оці.    

12. Поліщук Василь Васильович: «1. Якщо Ви - православний, а головне для православного - спасіння, то що особисто Вам заважало спасатися в УПЦ? 2. Якщо Ви помилилися, ідучи з УПЦ в небуття, то що Вам особисто заважає ради спасіння скористатися простим засобом - Таїнством покаяння, і продовжити справу спасіння? 3. Якщо КП - самодостатня, багатомільонна, благодатна Церква, яку підтримує держава, яка вже спасає і не перебуває під анафемою через анафему свого предстоятеля (за твердженням керівників КП), то навіщо ви так настійливо добиваєтеся єдності з УПЦ, а через неї або без неї - спілкування з Вселенським Православ'ям, яке наразі "підтримує інтриги Москви"?»

1. Та неправда, яка була вчинена проти Предстоятеля УПЦ і проти самої УПЦ в 1992 р. з боку Московського Патріархату. Чим далі, тим більше я впевнююсь, що рішення МП 1992 р. не були канонічними. Підтримувати чи схвалювати їх для мене - це підтримувати неправду. А це заважає спасінню.

2. Я не вважаю, що моя належність до Київського Патріархату є гріхом та приводом до покаяння. Навпаки - якщо я піду в МП, я буду вимушений зректись отриманих мною в Київському Патріархаті Святих Таїнств. А це для мене - все одно, що зректись Христа. Заради людської «канонічності» Христа не зрікаються.

З іншого боку, приклади кон'юнктурного «покаяння» Антонія Масендича чи недавній випадок вінницьких Аксанюків та Строка показує, що насправді за словом «покаяння» стоїть тільки одне - «Визнай владу Москви і роби, що хочеш». Це - не покаяння, а профанація.

3. Якби ми справді були розкольниками, то ми б і нічого не добивалися - як не добиваються ті ж старостильники або старообрядці. А ми - не розкольники, тому не можемо спокійно дивитися на розділення Православної Церкви. На відміну від певних діячів Московського Патріархату, які впевнені у своїй канонічності, спасенності та самодостатності, і яким насправді глибоко байдуже і до мільйонів наших вірних, і до майбутнього Православ'я в Україні. Зверніть увагу, що вже зараз вплив протестантизму на Донбасі майже наближається до впливу православ'я. Доки православні ведуть між собою «священну війну», люди йдуть в інші конфесії або, найчастіше, стають безвірниками.    

13. Приходько Юрій: «В одній книзі я прочитав, як подібні конфлікти вирішувалися в часи раннього християнства. Конфліктуючі сторони домовились почергово освятити воду в храмі щодо якого був спір. Через деякий час відкрили сосуди і сморід від води нечестивих претендентів вказав істинну віру та істинного хазяїна храму. А тепер питання: Чи не згодиться пан Денисенко чи Зоря на такий іспит?»

Може, Ви ще б запропонували судовий поєдинок - хто кого поб'є, той і правий? Посилання на «одну книгу» - «вагомий аргумент». Пропонований Вами спосіб звучить ефектно, але чи Ви самі вірите у те, що патріарх з Вашого боку Кирил погодиться на нього?

Те, що Київський Патріархат за 18 років не зник, не розпався, а навпаки - зміцнів та зріс, є ознакою, що нам у нашій справі допомагає Бог. Багато хто сподівався, що помре Патріарх Філарет - і все розпадеться. Але вони й досі чекають його смерті, дехто вже і сам помер. Чи не є це теж ознакою?


Юрій Решетніков: «У будь-якому випадку виникнення конфліктних ситуацій не має призвести до припинення діалогу»

Щодо захоплень храмів різними конфесіями, то нинішня ситуація є вочевидь докорінно іншою, ніж була в середині та наприкінці 1990-х років.

Що стосується ситуації в Мусорівцях Тернопільської області, то в цьому разі мусимо говорити не стільки про міжконфесійні відносини, скільки про відповідальність органів місцевого самоврядування та представників різних політичних сил. При цьому з нашого боку, з боку Державного комітету України у справах національностей та релігій і Обласної державної адміністрації, було зроблено все для того, щоб по можливості мінімізувати конфлікт і знайти варіанти його вирішення, прийнятні для обох сторін.

Ескалація, яка відбулася останнім часом, сталася завдяки втручанню однієї політичної сили - Всеукраїнського об'єднання «Свобода». При цьому вона втрутилася навіть не на боці однієї зі сторін, оскільки в цьому разі більше доводиться говорити про політичний піар, без урахування інтересів громади тощо. Заради інтересів політичних було знехтувано інтересами людей.

Ми зробили все можливе, щоб люди спокійно могли відсвяткувати Різдво. Мені здається, що є абсолютно нормальний варіант вирішення цього конфлікту, так само, як і по будь-якому конфлікту, який виникає. Адже за бажання та доброї волі завжди можна знайти порозуміння. У крайньому випадку - винести це питання на розгляд суду.

У цьому контексті мені здається, що початок діалогу є дуже важливим, оскільки саме він і підготовка до нього може унеможливити такі ситуації в подальшому. Або, з іншого боку, навіть якщо на місцевому рівні й виникатимуть такі прикрі ситуації, то саме діалог дозволить оперативно знімати ці конфлікти й залагоджувати їх на рівні церковноначалля. Тому в будь-якому випадку виникнення конфліктних ситуацій не має призвести до припинення діалогу. Врешті-решт, будь-який діалог є набагато кращим, ніж розвиток протистояння.

***

ВІДПОВІДІ ЮРІЯ РЕШЕТНІКОВА НА ЗАПИТАННЯ ЧИТАЧІВ.

Священик Мирослав, Львівська єпархія: «Як державна структура може практично вплинути на політичну силу, яка вчинила в конфлікт у Мусорівцях? Як Ви ставитеся до того, що за цією силою стоїть кандидат в Президенти? У спорті за неспортивну поведінку можуть дискваліфікувати, а чи є якійсь механізм попередження або усунення кандидата? Уявіть собі, якщо він стане Президентом, то на Тернопіллі будуть гоніння на канонічну Церкву?»

Почну з останнього питання. Можливо, я помилюся, але знаючи нинішні рейтинги, не думаю, що найближчим часом певний кандидат у президенти стане Президентом. Говорити про щось далі важко. Неважливо, чи є очільник політичної сили кандидатом у президенти, чи не є, і яку власне політичну силу він представляє. Якщо ми говоримо про розпалювання міжрелігійної ворожнечі та про дії, які, як мінімум, суперечать чинному законодавству, - це вже поле діяльності правоохоронних органів. А з іншого боку вони, а вже потім суд, визначають міру вини тієї чи іншої конфліктуючої сторони. У даному випадку неважливо, який громадянин, з якими амбіціями чи політичним досвідом створює певні проблеми для нормального співіснування церков в Україні.

Зі свого боку ми звернулися до керівництва Внутрішніх справ у Тернопільській області щодо забезпечення громадського порядку в селищі Мусорі´вці.

Богдан Петрович, Сумы, 45 лет: «Как Вы можете прокомментировать то, что Блаженнейший Митрополит Владимир четыре раза письменно обращался к Вам по этому вопросу, и после каждого раза все равно были новые попытки захватить храм?»

Наш комітет реагує на всі звернення керівників церков, зокрема і Предстоятеля Української Православної Церкви. І ми вживаємо всі дії, аби принаймі мінімізувати той конфлікт, який там є. Ще раз кажу про те, що місцевою владою і за нашого сприяння було досягнуте певне порозуміння та знайдені шляхи для вирішення. Востаннє ескалація конфлікту виникла через втручання зовнішніх сил, які не мають жодного відношення до ситуації довкола храму.

 

ПРОДОВЖЕННЯ ВЕБ-КОНФЕРЕНЦІЇ ЧИТАЙТЕ В ЧАСТИНІ ІІ  >>>  

Ви можете запропонувати до обговорення наступну тему та гостей веб-конференції >>>  

   
Архієпископ Тернопільський і Кременецький Сергій

Архієпископ Тернопільський і Кременецький Сергій
Єпископ УПЦ КП Євстратій (Зоря)

Єпископ УПЦ КП Євстратій (Зоря)
Юрій Решетніков, голова Державного комітету у справах національностей і релігій

Юрій Решетніков, голова Державного комітету у справах національностей і релігій