УКР РУС  


 Головна > Публікації > З глибини душі  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 86 відвідувачів

Теги
вибори монастирі та храми України українська християнська культура Києво-Печерська Лавра УПЦ КП діаспора Церква і влада секти Доброчинність краєзнавство Вселенський Патріархат Церква і медицина церква та політика 1020-річчя Хрещення Русі іконопис Мазепа Католицька Церква милосердя Предстоятелі Помісних Церков церква і суспільство постать у Церкві автокефалія Приїзд Патріарха Кирила в Україну педагогіка комуністи та Церква УГКЦ конфлікти розкол в Україні забобони молодь Ющенко церковна журналістика Священний Синод УПЦ Патріарх Алексій II Митрополит Володимир (Сабодан) Церква і політика Президент Віктор Ющенко шляхи єднання Археологія та реставрація Голодомор






Рейтинг@Mail.ru






Без великих перешкод немає великих досягнень

  26 листопада 2009


Матінка Наталя Веселовська
керівник Подільського локального осередку організації «Православні скаути України»
 

Чи находить на Вас неймовірне бажання здійснити подвиг? Думаю, що так... Сподіваюся на це... Ні! Маю на це велику надію!

Наш час - час комфорту і добробуту, високих швидкостей, легких задоволень і виповнення найнеймовірніших бажань. І тому немає коли просто зупинитися. Стати. І подумати: «Господи! Чого я вартий?! Без Тебе...»

Останнім часом часто доводиться їздити поїздом самій

Без чоловіка та трьох маленьких діток. Я лягаю на свою поличку і думаю про своє життя... На жаль, не так, як нас вчать святі отці з численних книжок. Я - дивуюся! Я не можу збагнути: ЯК і ЗА ЩО Господь дає людині таланти, можливості, сили і натхнення... Я захоплююсь тим, що Він - Такий Досконалий та Могутній - допомагає слабкій жінці, маленьким діткам, змореним чоловікам, які порпаються у своїх нескінченних справах і не мають коли підняти голову до Неба і промовити: «Дякую!»

І от Він, Цей Бог, Який ні на мить не забуває про нас, ще і ще цілими «оберемками» кидає нам Свою милість і благословення. Нам просто потрібно простягнути руку. І взяти подарунки...

Чому я пишу про це? Ні-ні, не тому, що мені немає чого робити в 2 години ночі! Просто я хочу нагадати іншим, що ми можемо набагато більше, ніж нам здається!

Я ніколи не планую наперед. Просто їду Назустріч Чомусь. Я точно знаю, що Господь уже потурбувався про те, щоб мені було це корисно. Принаймні, Він завжди дасть шанс у любій справі: «Ось є декілька шляхів. Один із них веде до спасіння». І тут потрібно відчути, чи туди я йду.

Намагаюся рухатись уперед, щоб не стати такою, як Лотова жінка. Дуже вже не хочеться перетворитися на соляний стовп. І взагалі на стовп. Тому рухаюсь.

По своїй природі я боюсь комах, темряви, мерців, висоти, глибини, великих просторів і предметів... І тут раптом життя повернулося іншим боком і я стала скаутом. Тобто, розвідником (в перекладі з англійської).

А хіба може скаут боятися темряви?

Ні, це просто смішно! А висоти, самотності чи чужих людей? - Знову ні, це неприпустимо!

І от я «заводжу» «Не имамы иныя помощи...» і беруся до справи... Ніколи ще не відповіло чи відмовило Небо... І я знову і знову прошу допомоги, отримую її і рухаюсь далі.

Тому, коли Леся Прокопович (керівник організації «Православні Скаути України») мені запропонувала поїхати на екстремальну гонку, я не відмовилась. Просто відчула, що це складне випробування зробить мене сильнішою, витривалішою, терплячішою. А чи не такою повинна бути християнка?

Недалеко від Сімферополя вже котрий рік поспіль Кримська контрольно-рятувальна служба проводить екстремальну гонку «Х-Крим». Цього разу приїхало багато учасників (наприклад, номер нашої групи з трьох осіб - 273). Наша команда «Скаутятки» прибула не за перемогою: ми бачили, які сильні в нас суперники, але нам було цікаво спробувати подолати відстань (175 км довжина дистанції), зняти КП (а їх на маршруті було 37) за 42 години.

Ми піднімалися на верхівки гір, спускались у глибочезні гроти, йшли по витоку річки... Незабутнє враження залишила в мене одна гора (на жаль, не пам'ятаю її назви). Година ночі, ми йдемо втрьох серед величних гір просто в пливучих хмарах. Ці хмари нагадували казковий швидкий вітер з туманом. І здавалося, що нереально пережити ТАКЕ. Таку красу... Таку силу і Чудо...

До місяця, мабуть, можна було доторкнутися рукою...

Так він був близько. І я всією душею відчувала, що ось він, створений Богом світ! Не той вид, який ми бачимо з балкона. Не та роса, яка покриває ранком пильні вулиці. І не те сонечко, від якого можна сховатися за шторами. Тут все було ПРАВДИВЕ, СПРАВЖНЄ...

Іноді було важко йти, пролазити, кудись дертися, але ніяких нарікань у нас не було. Ми розуміли, що зараз живемо в природніх умовах, так, як жили люди тисячі років тому. Просто ми не звикли до труднощів.

«Якщо ти стомився, почни ще. Якщо ти знеміг - почни ще і ще», - казала Маргарет Тетчер. Мені, православній християнці, здавалося, що я не маю права здатись, бо нам набагато легше - нам же допомагає Господь! І тому ми з нетерпінням чекаємо наступної гонки «Х-Крим», щоб побачити, чи ростемо ми, долаючи перешкоди, чи стаємо сильнішими, чи гартується наш дух...

А ще ми постійно відчували допомогу Кримських святих - Луки та Гурія, до яких прикладалися перед початком змагань. Вони ніби були поруч із нами (мабуть, таки були  :-)).