Не можна не радіти черговій екуменічній ініціативі на теренах України. Подекуди на богословських кафедрах в університетах я почав зустрічати ентузіастів, готових виводити традицію українського екуменізму від самого Липківського, бо тай мав намір співслужити екуменічну месу в традиційній грецькім обряді з митрополитом Андреєм Шептицьким. Але коли Шептицький дізнався про відсутність канонічних повноважень в Липківського від репрезентованої ним православної сторони, то відмовився, зіславшись на головний біль. Не знаю, чи розумів Липківський соціальний характер екуменізму, але готовий був сміливо служити людям. Якось після ранкової Літургії в Святій Софії він вертав додому й зайшов до книгарні Йосифа Вінцеля на Великій Малоярославській вулиці в Києві. Погортав сторінки дорогих видань латинської патристики, подивився модерні фотоальбоми із різними паризькими викрутасами й зауважив (всі це чули): "Якщо доживемо, то не тільки побачимо все те саме в Православ'ї, але і усюди по рідній Вітчизні". Що мав на увазі Липківський? Він хотів навернути народ до повніших уявлень про соціальні підстави духовної культури в її релігійно уфактичненім прояві на рівні інтенцій чисто феноменологічного характеру. Липківський не купив жадної книги в книгарні, бо не мав з собою грошей -- роздав усі злидарям на Софійській площі, які там жили подаяннями в переві між демонстраціями з приводу оголошення чергового Універсалу.