УКР РУС  


 Головна > Публікації > Зруйновані храми  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 74 відвідувачів

Теги
церковна журналістика Католицька Церква комуністи та Церква Ющенко молодь розкол в Україні діаспора Доброчинність УПЦ КП Голодомор Церква і медицина Президент Віктор Ющенко автокефалія монастирі та храми України Мазепа шляхи єднання вибори УГКЦ українська християнська культура Митрополит Володимир (Сабодан) Патріарх Алексій II милосердя забобони 1020-річчя Хрещення Русі Предстоятелі Помісних Церков іконопис постать у Церкві педагогіка Вселенський Патріархат Археологія та реставрація Церква і політика церква і суспільство Священний Синод УПЦ Києво-Печерська Лавра конфлікти краєзнавство Церква і влада секти Приїзд Патріарха Кирила в Україну церква та політика






Рейтинг@Mail.ru






Десятинна церква: спекуляції на уламках

Десятинна церква, найдавніший серед відомих монументальних мурованих храмів, зведена князем Володимиром невдовзі після хрещення Русі. Оскільки християнізація східнослов'янських племен сприяла об'єднанню їхніх земель в єдину могутню державу, то Десятинну церкву можна справедливо вважати не лише колискою українського християнства, але й державності.

Більшість будівельних та опоряджувальних технологій під час зведення храму були застосовані на Русі вперше. Дослідники вважають, що взірцем для Десятинної була церква при імператорському палаці в Царгороді, а зводили храм запрошені з візантійської столиці майстри. Місце для зведення храму було обрано невипадково - саме тут стояв двір християнських мучеників - варягів Феодора-Тури та його сина Іоанна, вбитих язичниками 983 року. Під час розкопок 1908 р. нижче підмурку середньої апсиди знайдено залишки зрубу Х ст., який міг бути будинком варягів-мучеників. Їхні мощі, на думку деяких дослідників, були перенесені до Десятинної церкви 1007 р. Згодом мощі Феодора зникли, а мощі Іоанна досі покояться у Ближніх печерах Лаври.

Будівництво розпочалося у 991 р. і завершилося у 996 р. Митрополит  Іоанн освятив храм 12 травня 1000 або 1006 року (точна дата невідома) - пам'ять Феодора та Іоанна у давнину відзначалася 12 травня. До побудови Софійського собору Десятинна церква виконувала функції кафедрального.

Оскільки у той час храми на Русі освячували безпосередньо на честь святих осіб, а не окремих свят, то й Десятинний храм мав посвяту на честь Пресвятої Богородиці (а не Різдва або Успіння). Назва «Десятинна» походить від того, що Володимир дав церкві десяту частину «від маєтності своєї», доручивши її Анастасові Корсунянину. Ці кошти призначалися на розвиток усієї церковної інфраструктури на Русі, а Десятинний храм відігравав роль церковної скарбниці. Досі нез'ясованими залишаються причини другого освячення Десятинної церкви митрополитом Феопемптом у 1039 р.

Розмірами та складністю структури Десятинна церква поступалася тільки Софії Київській. Разом з прибудовами розміри храму досягали 35 на 37 м. До основного хрестово-банного триапсидного ядра з заходу прилягав розвинутий зовнішній притвор, а з півночі та півдня - великі галереї. Храм мав щонайменше 5 бань. Окрім головного престолу, церква мала ще два предільних: святого Володимира і святого Миколая.

За багатством декоративного оздоблення Десятинна церква залишилася неперевершеною в давньоруській архітектурі. Сучасники називали її «марморяною». Археологи знайшли під час розкопок багато уламків мармурових колон та різьблених деталей, мозаїк та фресок, що прикрашали церкву. Поруч із Десятинною церквою були встановлені античні бронзові скульптури - «два мідяні ідоли і чотири коні мідяні», вивезені Володимиром з Херсонесу. Разом з храмом та кам'яними палацами вони утворювали унікальний архітектурно-художній ансамбль.

Головною реліквією Десятинної церкви, відомою навіть за межами Русі, були мощі (глава) святого Климента, які Володимир також привіз із Херсонеса. У Десятинний храм були перенесені мощі княгині Ольги. Мармурові саркофаги Володимира та його дружини Анни стояли посеред церкви. У 1044 р. Ярослав Мудрий наказав перенести у Десятинну церкву останки братів Володимира - Ярополка та Олега, перед тим охрестивши їх. У 1078 р. тут був похований Ізяслав Ярославич, а у 1093 р. - його онук Ростислав Мстиславич.

1169 року Десятинну церкву розграбували війська Андрія Боголюбського, у 1203 - війська Рюрика; остаточно загинула вона під час штурму Києва монгольським військом хана Батия у грудні 1240 р. Храм був перетворений на останній пункт оборони, куди зібралися всі вціліли кияни. Багато людей скупчилося на церковних склепіннях разом зі своїм майном. Але конструкції храму, ослаблені внаслідок землетрусу 1230 р., не витримали надмірного навантаження і завалилися, поховавши людей під своїми уламками. Залишки фундаменту нині зберігаються в садибі Історичного музею.

З XVI ст. на руїнах храму існувала невелика дерев'яна церква, відома під назвою Микільської Десятинної. 10 березня 1636 р. дерев'яну будівлю було розібрано, але нове будівництво розпочали не відразу. Гійом де Боплан близько 1640 р. згадує ще тільки руїни давнього храму, вкриті загадковими грецькими надписами. Нову церкву почали будувати, використовуючи залишки стародавніх стін. Церкву освятили тільки у 1654 р. на честь Різдва Богородиці, але у народі за нею зберігалася назва Микільської.

Ідея збудувати новий храм на руїнах давньої київської святині виникла у середині 1820-х років і належала Олександру Аннєнкову, який сподівався (і не марно) під час будівництва знайти щось цінне. О.Аннєнков переплавив коштовності  та посуд з дорогоцінних металів на злитки, і вивіз їх у свій маєток під Лубнами. На щастя, у розкопки руїн втрутився митрополит Євгеній Болховітінов, який справді зробив багато важливих історичних знахідок. Стару будівлю остаточно було розібрано 1828 р. у зв'язку з початком будівництва нової Десятинної церкви на сучасній Володимирській, 2.

13 років 11 місяців і 17 днів тривало будівництво, яке коштувало понад 100 тисяч рублів золотом. Іконостас склали з копій ікон іконостасу Казанського собору в Петербурзі, створених художником Боровиковським. 15 липня 1842 р. нову Десятинну Успіння Богородиці Миколаївську церкву освятили митрополит Київський Філарет, архієпископ Житомирський Никанор і єпископ Смоленський Іосиф.

Спершу пропонувалося включити до нової будівлі залишки стін Х ст., але будівничі побоялися нерівномірної осадки і зламали їх. Нова церква, збудована із значними відхиленнями від задуму, вийшла досить важкою, виглядаючи особливо контрастно поряд з вишуканою та стрункою Андріївською церквою.

У характерному для епохи еклектичному інтер'єрі були облаштовані чотири вівтарі - головний Різдва Богородиці, праворуч від нього - святого Володимира, ліворуч - святого Миколая, а поряд з ним - святих апостолів Петра і Павла (посвята вівтарів нагадувала про Микільську Десятинну церкву). Освячення відбулося 16 липня 1842 р.

1920 р. радянська влада офіційно зареєструвала при церкві парафіяльну громаду традиційної (старослов'янської) орієнтації. У жовтні 1929 р., внаслідок відомої антиклерикальної «справи Чехуна», храм був закритий. На початку 1936 р. у приміщенні храму знаходилося сховище обласного історичного архіву, але невдовзі будівлю було розібрано.

*********

За статистикою, щорічно Україна втрачає близько 50 пам'яток архітектури - на їхню підтримку просто немає коштів. Як мінімум, в одному лише Києві чекають на реставрацію будинок митрополита, розписи у Трапезній церкві та Трапезна палата Києво-Печерської Лаври. Проте знову й знову виринає місцеве дежа-вю - чергове відродження Десятинної церкви.

«Дзеркало тижня» свого часу подало таку хронологію чиновницьких рішень щодо зведення новобудови під назвою «Десятинна церква»:
«23 квітня 1999 р. - Постанова Кабінету Міністрів України №700 про затвердження Програми відновлення видатних пам'яток історії та культури України.
12 лютого 2000 р. - Розпорядження Президента України Л.Кучми №83/2000 «Про першочергові заходи щодо відродження церкви Богородиці (Десятинної) у Києві».
3 червня 2001 р. - Президент Українського національного комітету ІКОМОС (Міжнародної ради з питань пам'яток та видатних місць) професор Л.Прибєга: «Будівництво на залишках Десятинної церкви нового храму буде справжньою фальсифікацією».
17 вересня 2004 р. - Розпорядження Президента України Л.Кучми №217/2004 «Про музеєфікацію залишків церкви Богородиці (Десятинної) у Києві»:
3 лютого 2005 р. - київський міський голова О.Омельченко повідомив, що він доручив розпочати роботи з проектування та будівництва Десятинної церкви. Приблизна вартість будівництва - 90 млн. гривень».

Будь-які розмови про «відтворення історичного пам'ятника», побудованого понад тисячу років тому князем Володимиром, у фахівців викликають тільки іронічну посмішку. Відтворення - це регенерація втраченої частини історичного середовища для відновлення її цілісності, причому не за фантазією, а на базі ретельних натурних досліджень і вивчення всіх збережених зображень. Саме так були відтворені кілька київських об'єктів: Золотоверхий собор, дзвіниця, економічні ворота на території Михайлівського монастиря, Успенський собор Києво-Печерської Лаври. Завдяки архівним матеріалам повернулися в київську забудову фонтан «Самсон» на Контрактовій площі та церква Різдва на Поштовій площі.

Є інші приклади, коли науковий підхід поступається місцем приблизності та фантазії, коли не звертають уваги на радикальну зміну характеру місцевості та немає необхідності в дорогих роботах. Яскравий тому приклад - Золоті ворота, під якими ледь проглядають справжні руїни парадного в'їзду в місто.

На відміну від Михайлівського та Успенського соборів, відновлення яких велося при наявності необхідної документації, складний характер споруди Десятинної церкви, брак даних про висоту всіх частин храму викликали і продовжують викликати різні тлумачення й різні версії щодо її вигляду. Нині існує півтора десятка варіантів подібної реконструкції. Деякі з них відрізняються один від одного як літак від брички, маючи спільне хіба в тому, що і тим, і тим можна пересуватися.  (Найповніші дослідження решток церкви здійснив у 1938-1939 роках М.Каргер. Він опублікував зведений план усіх розкопок пам'ятки, що, по суті, є лише авторською реконструкцією імовірного первісного плану споруди. Спираючись на цю гіпотетичну реконструкцію, розробляли свої варіанти реконструкцій інші автори: К.Конант (1949), М.Каргер (1950), М.Брунов (1950), О.Повстенко (1954), Г.Корзухіна (1957), П.Раппопорт (1962), М.Холостенко (1965, 1987), Г.Логвин (1978), Ю.Асєєв (1982, 1996), Н.Логвин (1988), О.Комеч (1987), А.Реутов (1996) та інші.)

На думку письменника А.Макарова, автор «Малой энциклопедии Киевской старины», відбудова Десятинної церкви стане повторенням помилки архітектора В.Стасова, чий варіант відновлення суперечив не лише розташованій поряд Андріївській церкві, а й київським архітектурним традиціям загалом.

Відбудова суперечитиме не лише архітектурному простору й панорамному настрою, який склався на Старокиївській горі сьогодні. Відбудова споруди на місці, що є археологічною пам'яткою, без даних про її первісний вигляд порушує більшість міжнародних хартій та конвенцій, зокрема, Венеціанську міжнародну хартію з консервації та реставрації пам'яток та визначних місць (1964), Лозаннську хартію з охорони та використання археологічної спадщини (1990), Конвенцію ЮНЕСКО про захист світової культурної та природної спадщини (1972), Ризьку хартію з автентичності та реконструкції історичних об'єктів у контексті збереження культурної спадщини (2000), Дрезденську декларацію (1982) та інші. Територія, де знаходиться Десятинка, вже шість десятиліть офіційно визнається заповідною територією «Старий Київ». Тут, згідно з законодавством України, заборонені будь-які будівельні роботи, не пов'язані з упорядкуванням території або реставрацією. Оскільки фахівці визнали, що Десятинна церква може бути зведена тільки як нова будівля, а не «відтворення», то домагатися її будівництва - це означає нехтувати законом...

У наших предків побутував звичай: яка б природна стихія або соціальні потрясіння не призвели до руйнування храму, його обов'язково відновлювали на тому ж місці. Проте в останні десятиліття під гаслом «відродження духовності» будівництво культових споруд переросло на вигідну іміджеву й напівполітичну тему. І історія з «відбудовою» Десятинної церкви тому підтвердження. Лише в Києві є сотні унікальних пам'ятників історії та архітектури, багато з яких потрібно рятувати негайно. Чи доцільно витрачати мільйони доларів на сумнівний проект, коли вмирають справжні цінності?

Підготувала Надія Замоцна