УКР РУС  


 Головна > Публікації > Зруйновані храми  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 83 відвідувачів

Теги
конфлікти шляхи єднання педагогіка Церква і політика молодь українська християнська культура Церква і влада Голодомор краєзнавство постать у Церкві Священний Синод УПЦ Президент Віктор Ющенко Церква і медицина церква та політика монастирі та храми України Предстоятелі Помісних Церков вибори Археологія та реставрація 1020-річчя Хрещення Русі Мазепа комуністи та Церква Патріарх Алексій II секти Ющенко забобони церковна журналістика Києво-Печерська Лавра УГКЦ Вселенський Патріархат розкол в Україні автокефалія Приїзд Патріарха Кирила в Україну діаспора милосердя іконопис Доброчинність Митрополит Володимир (Сабодан) Католицька Церква церква і суспільство УПЦ КП






Рейтинг@Mail.ru






Богоявленський собор Братського монастиря

«Я, Гальшка Гулевичівна, живучи постійно в давній святій православній вірі Східної Церкви і палаючи до неї благочестивою ревністю до поширення слави Божої, з любові та приязні до народу руського і для спасіння душі своєї, умислила Церкві Божій учинити добро, правовірним і благочестивим християнам народу руського..., дарую власний мій двір з землею, зі всіма до того двору і землі правами, нічого собі самій, а ні нащадкам моїм не зоставляючи між вулицями певними лежачими, що йдуть від Ринку (нині Контрактова площа) до Дніпра. Все це на монастир ставропігійний спільного життя по чину Василія Великого, також на школу дітям як шляхетським, так і міщанським, і на всякий інший спосіб богоугодного життя, котрий би слугував спасінню християнському і вихованню й подаванню наук учтивих дітям народу християнського, а при цьому - й на гостиницю странників духовних».

З цієї дарчої розпочав своє існування Братський Богоявленський монастир і протягом наступних десятиліть процвітав, підтримуваний поколіннями української шляхти...

Перша дерев'яна церква на честь Богоявлення була зведена у 1620 році коштом гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного. Згідно з «Історією русів», архітектором цієї будівлі був один із козацьких ватажків на ім'я Петро Жицький.

За описом Павла Алепського 1653 року, церква мала п'ять бань зі скляними вікнами й була оточена галереями. Крім головного, храм мав бічний вівтар, присвячений Благовіщенню Богородиці. Дерев'яна церква горіла принаймні двічі: у 1658 та 1665 роках. Після 1673 року споруджено останній дерев'яний храм, який було розібрано у 1690-му, а деревину використано для будівництва Андріївської церкви.

Від дерев'яної Богоявленської церкви у новому соборі зберігалося кілька реліквій: кипарисовий хрест у срібній оправі, яким Єрусалимський Патріарх Феофан благословив у 1620 році братство та братську школу, срібний з позолотою хрест, який 1622 року пожертвував храму Петро Сагайдачний.

Найбільшою святинею собору вважалася велика ікона Братської (Вишгородської) Богоматері. За легендою, під час козацько-татарського нападу 1662 р., нападники розібрали дерев'яну вишгородську церкву, щоб зробити плоти для переправи. Один татарин використав для цього ікону Богородиці, але течія принесла його до Києва й прибила до берега просто навпроти Братського монастиря.

Новий п'ятиверхий Богоявленський собор збудовано у 1690-93 роках коштом Івана Мазепи. Споруда була копією собору Микільського монастиря, відрізняючись трохи приземленими пропорціями. На відміну від Микільського, фасади Богоявленського собору були розчленовані не напівколонками, а пласкими лопатками. Не тільки західний, але й бічні фасади завершувалися рядом фронтонів. З південної сторони собор мав приділ в ім'я святого Іоанна Предтечі. На головному (західному) фасаді був розміщений герб фундатора - гетьмана Мазепи, знищений після 1709 року. Архітектором нової церкви був Йосип Старцев.

У 1730-х роках з заходу додано притвор, також рясно оздоблений ліпленням. Пізніше на хорах влаштовано два приділи - святителя Димитрія Ростовського та святих Володимира й Ольги. Початковий бароковий іконостас згорів під час пожежі на Подолі 1811 року. Його замінив ампірний іконостас, датований 1825 роком. Він вважався однією з найкращих робіт Андрія Меленського, який тридцять років був головним архітектором Києва. До речі, за його проектом збудовано на Аскольдовій могилі церкву, він перебудував інтер'єри Флорівського монастиря і почав окреслювати сучасну головну вулицю міста - Хрещатик.

За його кресленнями інтер'єри собору розписав український художник І.Квятковський (іконостас) та італійський майстер Дж. Б. Скотті (стінопис). 1853 року бані собору були визолочені, а 1862 року поновлено іконостас. Поміж історичними скарбами церкви був срібний вівтарний хрест - дар митрополита Петра Могили, і срібна чаша - дар ігумені Магдалини, матері гетьмана Івана Мазепи.

У церкві Богоявлення були поховані гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний та український вчений і мандрівник В.Г. Григорович-Барський. Могилу П.Сагайдачного згодом з-за вівтаря перенесли під південну стіну собору, але куди точно - невідомо, нині відомості про це поховання втрачено...

 

Після перемоги більшовизму на Україні Братський монастир було закрито. Будівлі монастиря передали обласному відділу охорони здоров'я, який влаштував там Подільську поліклініку. Протягом 1920-х років Академія Наук та її Археологічний комітет повсякчасно дбали про збереження архітектурного комплексу Братського монастиря. Згідно з законом від червня 1926 року, УРСР оголосила цей монастир республіканською пам'яткою. Відтак без дозволу наркома освіти УРСР цю пам'ятку не можна було не те що руйнувати, й навіть змінювати зовнішній вигляд.

У лютому 1935 року С.І.Притикін, фотограф Київської обласної інспектури охорони пам'яток культури, зробив знімки зовнішнього і внутрішнього вигляду приреченої до знищення Богоявленської церкви. Фотографували для того, щоб показувати нащадкам, який вигляд мала церква. Ну, а знищували, мабуть, для того, щоб фотографії мали цінність для майбутніх поколінь. Того ж року церква Успіння Богородиці, збудована у 1131-1136 роках, та Богоявленська церква були зруйновані. Дзвіницю розібрали, а трапезну монастиря, гномон - сонячний годинник 18 ст. та пізніші монастирські будівлі залишилися. Згодом на подвір'ї історичного монастиря було збудовано чотириповерховий дім-коробку. 1963 року територія колишнього Братського монастиря і пам'ятки, які ще залишилися на ній, увійшли до реєстру архітектурних пам'яток УРСР.