УКР РУС  


 Головна > Публікації > Зруйновані храми  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 151 відвідувачів

Теги
молодь 1020-річчя Хрещення Русі Голодомор автокефалія монастирі та храми України Церква і влада вибори милосердя Церква і політика постать у Церкві Києво-Печерська Лавра Патріарх Алексій II Президент Віктор Ющенко Ющенко забобони конфлікти Доброчинність шляхи єднання діаспора церковна журналістика Предстоятелі Помісних Церков Церква і медицина УГКЦ педагогіка Вселенський Патріархат Археологія та реставрація розкол в Україні церква та політика церква і суспільство Митрополит Володимир (Сабодан) іконопис краєзнавство Приїзд Патріарха Кирила в Україну Католицька Церква Мазепа секти українська християнська культура УПЦ КП комуністи та Церква Священний Синод УПЦ






Рейтинг@Mail.ru






Страхування церковних споруд: історія та сучасність

  29 січня 2007



Тетяна Ротова, Віктор Тринчук. - Журнал «Страхова справа», №4(20)2005 // «forINSURER.com», 26 січня 2006 року

Досвід страхування храмів в Україні

Саме у Божих храмах, як свідчить практика, найчастішою страховою подією є пожежа. Так, у селі Старий Кропивник, що на Львівщині, у 2003 році загорілася церква святителя Миколая, збудована у 1847 році. Фахівці розглядали дві версії виникнення пожежі: запалена свічка, яку залишили у храмі, або замикання електромережі. Непрофесійне встановлення електропроводки та недотримання правил протипожежної безпеки - це причини, через які найчастіше трапляються пожежі в культових спорудах.

На щастя, хоча храм був повністю дерев'яним, вогнеборцям частково його вдалося врятувати. Вогонь знищив речі церковного вжитку та перекриття. Збитки, завдані пожежею, оцінили у 30 тис. грн., а врятувати майна вдалося на 200 тис. грн.

Аналогічну трагедію у 2004 році довелося пережити жителям села Гірники, що на Волині. Велична 170-літня церковна споруда, ювілей якої прихожани відсвяткували у 2003 році, на очах у кількох сотень жителів села перетворилася на попіл. Храм, який відвідувало не одне покоління віруючих та який був осередком православної віри у воєнні роки, за часів радянської влади, за кілька годин знищив вогонь, залишивши лише обвуглений фундамент. Під час пожежі не вдалося врятувати навіть частини церковного майна. Непоправною є втрата рідкісних старовинних ікон, деякі з яких датувались ще 1853 роком. Перед у храм придбали чимало дорогого начиння.

У січні 2004 року в православній церкві, що на Тернопільщині, виникла пожежа. Загалом нею знищено іконостас і завдано збитків на суму майже 5 тис. грн. Лише після кількагодинної кропіткої роботи експертів вдалося встановити дійсну причину займання. Сухою мовою статистики вона звучить так: «Порушення правил монтажу та експлуатації електроустаткування».

Церковні споруди, які найчастіше потрапляють у вогняну стихію - це будівлі зі значним «віком» та з електропостачанням, яке прокладалось ще за часів електрифікації села. Як правило, з того часу ніхто не опікувався станом електромережі, а лише розширювали коло нових споживачів струму (гірлянди, світильники тощо).

Під час з'ясування причини встановили ще ряд порушень правил пожежної безпеки: в церкві не було жодного вогнегасника, дерев'яні конструкції храму не оброблені вогнетривким розчином. До того ж, церква не обладнана автоматичною сигналізацією, що дало змогу пожежі безперешкодно набрати великих розмірів. Швидше за все, служителі культу сподіваються лише на Господній захист, а не на страховий.

Практично всі пожежі, що виникали в церквах, траплялись у той час, коли в приміщеннях вже нікого не було і завдяки цьому вдалось уникнути людських жертв. Проте, навіть страшно уявити наслідки під час будь-якого масового заходу, що можуть статися внаслідок загоряння і задимлення, паніка обов'язково відіграє свою роль.

В лютому 2004 року трапилася пожежа на дзвіниці Заболотівського храму, що на Волині. Тут вогонь знищив чимало церковного майна, старовинний іконостас, який налічував 210 років.

Перед Великоднем того ж року сталася пожежа у Чернівецькій та Свято-Миколаївській церквах. Матеріальні збитки загалом незначні, але від кіптяви сильно постраждали стіни та центральний церковний купол. На реставрації приміщення храму працювало понад півтисячі осіб.

Пригадаємо ще одну пожежу, коли у 2005 році загорілася православна церква Різдва Пресвятої Богородиці, що в селі Озютичі на Волині. На щастя, місцевий мешканець, який був неподалік на сіножаті, побачивши дим і полум'я, вчасно зателефонував пожежним, без допомоги яких полум'я навряд чи вдалося б погасити. Внаслідок пожежі були пошкоджені лише стіни паламарки і вівтаря, а також церковні речі. Збитки становили приблизно одну тисячу гривень. Сума врятованого майна склала 50 тис. грн. Ймовірною причиною лиха стали огарки свічок, необачно залишені в картонній коробці.

Дещо менших збитків завдала пожежа приміщенню Свято-Миколаївської церкви у 2005 році. Cеред іншого, повністю згоріла старовинна ікона «Хрещення Господнє».

У тому ж році в селі Залужжя на Львівщині трапилась пожежа в церкві, яку реставрували у 1992 році.

Більше двох годин знадобилося рятувальникам, щоб повністю ліквідувати цю пожежу. Орієнтовна сума завданих пожежею збитків - близько 70 тис. грн. Спричинила ж це лихо непогашена свічка.

Усі вищезазначені події із різномасштабними наслідками доводилось ліквідовувати та відшкодовувати самим людям, за рахунок власних, і, будемо відверті, зовсім невеликих коштів. Але в історії були й інші випадки, коли саме страхування було запорукою відбудови храму.

У селі Іллінці Снятинського району, що на Івано-Франківщині, 2003 року сталася пожежа в дерев'яній церкві святого пророка Іллі, яка була збудована ще в 1903 році. Незважаючи на професійні дії пожежників, вогонь виявився сильнішим - купол церкви рухнув, дерев'яна споруду і все церковне майно було знищене вщент. Результати розслідування вказали причиною загорання коротке замикання в електромережі.

Питання про відбудову храму в нинішні часи економічної скрути вирішити надзвичайно складно. Але завбачливі священнослужителі свого часу застрахували церкву в НАСК «Оранта», яка й виплатила страхове відшкодування на повну страхову суму за знищену вогняною стихією церковну будівлю та майно. Історія відбудови Божого храму розпочалася саме з коштів, отриманих від страхової компанії.

Допомагаючи якнайшвидшому відновленню застрахованих будівель (церковних храмів), страховики тим самим підтверджують не тільки гарантію фінансової компенсації збитків, а й певною мірою сприяють духовному відродженню України та відновленню християнських цінностей українців.

Це приклад сьогодення, але якщо звернутися до архівів, знайдемо цікаві історичні матеріали, які збереглися до наших днів завдяки старанням його працівників. Перед нами страхова квитанція №53, датована 10 грудня 1912 року. Об'єктом страхування виступала Миколаївська церква, яка розташовувалась при Берестово-Богодухівських рудокопальнях Макіївського благочинного округу, Таганрозького округу Донської єпархії. Храмова споруда застрахована на суму 17 тис. руб. Термін дії страхового договору - 1913 рік. Страхова премія складала 44 руб. 20 коп.

Так, священнослужителі - досить далекоглядні люди, саме тому страхування будівель культових споруд швидше за все було правилом, а не винятком. Підставою для таких тверджень є розроблене страховою компанією «Саламандра» окреме Положення про взаємне страхування від вогню церковних споруд. В ньому зазначалось, що страхувальниками визнаються установи та особи, у безпосередньому віданні та розпорядженні яких знаходяться будівлі. Установа або особа, яка розпоряджається застрахованою будівлею, обов'язково не пізніше ніж за 48 годин подає або відправляє повідомлення про пожежу місцевому благочинному священику або його заступнику.

Якщо страхувальник з будь-яких причин відправив заяву пізніше 48 годин після пожежі, то він зобов'язаний був підкріпити її доказами про розміри втрат. З цією метою складався докладний опис пошкодженої будівлі і залишків від пожежі, який підписували свідки. Докази надавались місцевому благочинному священику або його заступнику при складанні цими особами розрахунку пожежних збитків.

В Україні налічуються тисячі храмів, більшість з них є пам'ятками архітектури.

Бережімо не лише храми душ своїх, як наказував нам Олесь Гончар в романі «Собор», а й охороняймо прекрасні надбання наших пращурів, убезпечуймо їх для нащадків. А ліпшого інструменту, як страхування, людство ще не винайшло. Але, на жаль, значній кількості наших співвітчизників невідомі можливості захисту майна за допомогою страхування, а страхові компанії не розглядають їх як потенційних страхувальників.